Сьогодні Верховна Рада України прийняла у першому читанні проект Закону України «Про Конституційний Суд України» (5336-1), який був розроблений пропрезидентськими силами Верховної Ради.
Цей законопроект був внесений як альтернативний до розробленого народним депутатом від фракції «Батьківщина» Юрієм Одарченком, який було внесено депутатом за два тижні до владного.
Що ж саме пропонується змінити у конституційному судочинстві та що пропонувалося опозицією?
Доступ до суду для кожного
Одним із найбільш ключових елементів судової реформи стала зміна, яка дозволила громадянам звертатися до Конституційного Суду України зі скаргами на неконституційність законів, прийнятих Верховною Радою України. Це дійсно надзвичайно важливий крок, оскільки до цього правом оскарження користувалися лише групи у кількості 45 народних депутатів, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та омбудсмен. Проте порядок подання і розгляду таких скарг має встановлюватися законом.
Законопроект, поданий Юрієм Одарченко, пропонував прибрати з Конституційного Суду наліт «сакральності», коли потрапити до нього могли лише обрані, а справи приймалися до розгляду лише за наявності до них інтересу з боку вищих посадових осіб держави. Замість цього «Батьківщина» пропонувала зробити цей суд лише однією із частин судової системи – з чіткими правилами щодо оформлення скарг та переліком підстав для її відхилення.
Наприклад, якщо Ви звертаєтеся до суду з позовом і цей позов відповідає певним формальним умовам – то цей позов приймається до розгляду і вже суд вирішує – обґрунтований він чи ні. Так само пропонувалося зробити і тут: якщо ти виконав вимоги закону, то отримуєш можливість доводити свою позицію у відкритому судовому засіданні.
Прийняли за основу зовсім інший проект: відповідно до нього суд може відхилити конституційну скаргу з мотивів її… неприйнятності. Що таке неприйнятність і як її визначати – закон не каже. Тому знову скарги на порушення Конституції України від «простих смертних» будуть відхилятися.
Величезна кількість неврегульованих питань залишена «на розсуд суду». Наприклад, закон не визначає, що робити, якщо певний суддя є упередженим – пропонується, щоб Конституційний Суд сам розробив механізм відводу. В законі наявна велика кількість оціночних понять. Наприклад, що пропущений строк може бути поновлений «за наявності суспільно важливих підстав», а також інші: «у виняткових випадках», «за наявності відповідних підстав» і тому подібні речі, які дають право суддям виносити рішення на власний розсуд без будь-яких обґрунтувань.
Незалежний суд
Найбільші спори під час розгляду проектів викликали рівні заробітних плат, які запропоновані авторами. По суті, ці заробітні плати запропоновані на рівні заробітних плат суддів Верховного Суду – і це логічно, оскільки обидва ці суди є найвищими у державі. Проте Юрій Одарченко пропонував встановити для суддів систему «штрафів»: якщо судді починають затягувати розгляд справ і порушують встановлені законом строки – їх оплата праці різко знижується. Таким чином унеможливляться ситуації, які існують зараз: коли конституційне подання президента розглядається менше, ніж за 1 місяць, а подання щодо конституційності обмеження пенсій працюючим пенсіонерам ніяк не розглянуть вже 2 роки.
Але найважливішим аспектом незалежності суду є порядок призначення його членів. Конституція України передбачає, що по 6 суддів призначає Президент України, Верховна Рада України та З’їзд суддів України. Опозиційний законопроект передбачав відкритий та публічний конкурс, на якому кожен мав би змогу через онлайн трансляцію подивитися, що і як відповідає кожен кандидат, а також запропонувати конкурсній комісії свої питання. Президент, Верховна Рада та З’їзд суддів мали би право зробити вибір лише між двома кандидатами, які набрали найбільшу кількість рейтингових балів. Таким чином було б досить важко «просунути» своїх людей, оскільки значна частина балів набиралася б шляхом тестування.
Водночас ухвалений проект передбачає конкурсну комісію, яка лише «допускає» кандидатів до розгляду, а згодом президент чи Верховна Рада можуть вільно обрати серед цих кандидатів потрібного. По суті, призначеним може бути навіть кандидат, який зайняв останнє місце – достатньо, щоб комісія внесла його до списку «можливих кандидатів».
Зрозуміло, що за таких умов весь конкурс перетворюється на фікцію, бо немає різниці, який у тебе результат – вибори все одно будуть політичні.
Крім того, у прийнятий проект не увійшла норма, яка б забороняла суддям Конституційного Суду зустрічатися на одинці з вищими посадовими особами держави або їх помічниками. Таким чином припинилася б ганебна практика, яку започаткував ще Віктор Ющенко, коли президент викликає до себе суддів Конституційного Суду «на розмову» та розповідає, які їм потрібно приймати рішення.
Відкритість як спосіб громадського контролю
Прийнятий за основу законопроект містить надзвичайно шкідливу норму – він передбачає, що суд проводить свою роботу в режимі «письмових проваджень», тобто без участі сторін, без присутності публіки, в «кулуарних» перемовинах. Відкритий розгляд можливий лише як виняток і лише якщо сам суд цього захоче.
Відхилений проект «Батьківщини» встановлював, що всі справи мають розглядатися відкрито і у судових засіданнях. Засідання мають транслюватися, а публіка може бути присутня у залі. Щобільше, оскільки конституційність закону стосується не лише сторін у справі, але й усіх, хто цей закон застосовує, було запропоновано ввести інститут «друзів суду», який існує майже в усіх західних демократіях. «Друзі суду» – це особи, які не є сторонами у справі, але рішення суду потенційно впливає на сферу їхніх інтересів. Наприклад, якщо розглядається питання про конституційність Закону України «Про мови» то «друзями суду» ставали б Академія наук, всеукраїнські громадські культурні організації, вищі навчальні заклади філологічної спрямованості, культурні спілки тощо. Вони не виступали б у суді, але подавали б письмову позицію, яку судді повинні були б вивчати.
Також було запропоновано припинити практику «безіменності» рішень. На заході давно вважається, що суддя повинен нести персональну відповідальність за свою діяльність, тому у рішеннях судів зазначають результати голосування по них та відомості про авторство рішення. Таким чином «країна знає своїх героїв».
Що далі
На жаль, судова реформа, яку так рекламували влітку 2016 року перетворилася лише на чергову перестановку кадрів. Так розрекламована «ліквідація зайвих Вищих судів» перетворилася у збільшення їх кількості. Замість Вищого адміністративного, Вищого господарського та Вищого спеціалізованого суду утворюється чотири Касаційних суди, а також Вищий антикорупційний та Вищий суд з інтелектуальних спорів (тобто із трьох судів їх стало шість).
Конституційний Суд замість того, щоб стати доступним кожному і захищати права громадян залишається елітарним органом, який сам вирішує, які справи розглядати, а які відкидати навіть не пояснюючи підстави.
Звичайно, до другого читання будуть подані сотні поправок. Але чи врахує їх Верховна Рада – невідомо.
Юрій Одарченко, народний депутат від «Батьківщини», 9 лютого 2017р.
