Минуло вже 88 років з тої страшної пори, а рани пам’яті досі ятряться й не заживають. Нам досі гірко, нам досі болить… Деякі події нашої історії не піддаються задавненню…
Часом це не вкладається в голові… Країна дивовижного чорнозему, побілених ошатних хат, мальовничих сіл, країна безкрайніх хлібних полів і неймовірних врожаїв, працьовитих і невтомних людей, господарів… Що ж треба було робити для того, аби й сюди прийшов голод?
Історія кілька разів на рік приходить до нас нагадуваннями… Бо ж і Голодомор не один… Пам’ятаємо й про 1921-1923, і про 1946-1947… А ще – Сандармох, Крути, Бабин Яр… Свідоме, цілеспрямоване знищення кращих, найталановитіших, найпрацьовитіших, найвідважніших…
Я схиляю голову перед силою цього народу, який зміг вистояти й вижити, пройшовши через страшні жорна неймовірних втрат…
Пам’ять не має бути пасивною. Жертви не повинні бути даремними. Не тільки пам’ятати, а зробити все для того, щоб нічого подібного більше ніколи не повторилося. Мусимо бути сильними і єдиними! В єдності наша безпека й успіх!
Хай горить свіча у нашому вікні. Вічна пам’ять полеглим, замученим, закатованим… Пам’ятаємо…
