День фермера в Україні відзначається лише вдруге. Це – нове й молоде свято. Але не злічити тих років і віків, коли люди, яких нині називають фермерами, великою мірою визначають образ України.
День людей, що встають до сходу сонця і невтомно працюють до ночі. Людей, що знають справжню ціну праці. Людей, які формують репутацію України більше, ніж дипломати й політики.
Так, ми історично і ментально – аграрна держава. І це привід для гордості та впевненості в майбутньому. Бо саме з такими покликаннями й професіями пов’язане відродження нашої країни.
Я відчуваю непідробну гордість, коли бачу українську фермерську продукцію на полицях магазинів. Все це гарне, якісне, конкурентоспроможне і, найголовніше – СВОЄ, РІДНЕ! Я дуже тішуся, що все більше й більше людей надають перевагу українському виробнику. Бо ж наше – найкраще!
Та й що може зрівнятися з сирами Закарпаття, медом Полтавщини, огірками Ніжина, помідорами Мелітополя? Це наші справжні «скарби Полуботка». Це бренди, якими можна й треба пишатися!
Я навмисне не згадую сьогодні про погане, хоча настрій, із яким наші землероби нині зустрічають своє професійне свято, важко назвати святковим. Та я переконана – разом ми сила, здатна зупинити «земельну» аферу влади і захистити наші чорноземи від розпродажу.
Зі святом всіх причетних!
