1 грудня, перший день зими… І рівно 30 років від Всеукраїнського референдуму про державну незалежність України. Того самого референдуму, на якому понад 90 відсотків українців сказали «Так!» вільній і незалежній державі…
Іноді чую побажання перенести день святкування незалежності України саме на 1-е грудня. Бо, мовляв, саме сьогодні весь народ, а не тільки парламент, обрав свободу та волю…
Втім, я думаю, не варто цього робити. Бо за ці тридцять років у нас була нагода не раз переконатися, що незалежність – це радше процес, а не разовий акт. Жодними законами й навіть цілими референдумами незалежність просто так не здобути… Незалежність трапляється з нами кожного дня. Ми досі боремося, досі воюємо, досі творимо нашу незалежну і вільну країну. Ми пізнаємо справжню ціну і справжню вартість незалежності. Ми розуміємо, що бути вільними – це те право, яке доводиться виборювати. І від того – цінуємо його ще сильніше.
Я вітаю всіх зі святом! Я дякую кожному, хто не зламався на цьому шляху, не збайдужів, хто знайшов у собі сили вірити після змарнованих сподівань та підійматися після поразок і втрат. Я вдячна тим людям, які усвідомили, що дорога до істинної незалежності встелена більше тернами, ніж трояндовими пелюстками… Від цього ми стаємо сильнішими. Ми вчимося бути незалежними, а разом з нами вчиться бути незалежною і наша держава. Бо й сама держава – це ми!
Ми – є, ми – будемо, ми – здолаємо! Ми її неодмінно збудуємо! Ту нашу омріяну, сильну й щасливу Україну! Бо тільки у своїй хаті своя правда… І сила, і воля…
Все буде Україна!
