«Стояла я і слухала весну»….
Над Лесею вже цілком весняно співають пташки… Така собі «Лісова пісня», яка завжди з нею…
Сьогодні – 150 років з дня її народження. Я спеціально заїхала на Байкове напередодні. Щоб уникнути офіціозу, бо сьогодні там буде людно… З Лесею ж хочеться трохи побути на самоті.
В нас найчастіше згадують Сontra spem spero. Де часто вчувається більше Сontra, ніж Spero… Втім, це жінка настільки великої сили й енергії, що прямо змушує тебе також бути сильною, мужньою, впевненою. Біля Лесі якось одразу зрозуміло, що все має бути добре, все має вдатися, бо інакше нам не підходить.
Недаремно Іван Франко якось сказав: «Ся хора, слабосильна дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну».
Через роки, і вже навіть через віки, ця Жінка досі випромінює мужність та віру якоїсь неймовірної атомної генерації… Леся – поетеса прямої дії, її вірші – найкращий засіб від безпорадності, суму й відчаю. Від неї виходиш оновленою душею й повною наснаги, надій та кращих сподівань… Треба йти, треба працювати, треба діяти, треба жити… Бо:
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
Дякую, Лесю!
