Юлія Тимошенко: Децентралізація Гройсмана — прикриття для продажу українських чорноземів

В інтерв’ю «ВВ» лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко розповіла про наслідки «діяльності» влади та реальні механізми подолання соціально-економічної кризи.

– Юліє Володимирівно, в регіонах часто-густо скаржаться, що децентралізація, яку впроваджують уже майже рік, замість анонсованого позитивного ефекту дає зовсім протилежний результат. В чому, на Ваш погляд, причина?

– Децентралізація, яку сьогодні впроваджує прем’єр-міністр Володимир Гройсман, насправді є не тим, що потрібно Україні. Голова уряду доволі жорстко аргументує необхідність приєднувати малі населені пункти до більших. Цей процес подається напрочуд «шляхетно»: мовляв, не можна надати якісну послугу селянам, які мешкають у маленькому селі. Адже там важко організувати якісне медичне обслуговування, процес виховання та навчання дітей тощо. Тому села треба підтягувати або до великих селищ, або до міст районного підпорядкування. Проте це – фейкове пояснення. Бо під об’єднанням громад мається на увазі, що у віддалених селах та селищах не буде ані школи, ані фельдшерсько-акушерського пункту, ані будинку культури. По суті, мешканців малих сіл примушують їздити в центр об’єднаної громади для того, щоб отримати послугу від місцевого самоврядування або від держави. Все це призведе тільки до знищення сіл. Адже люди намагатимуться переїхати ближче до «центру».

– Навіщо це робиться?

– Мета одна, і вона є очевидною: наші села розташовані на безцінних чорноземах. Землі вже готують до продажу, і вони потрібні без людей. Ганебні плани прикривають красивим словом «децентралізація».

За законодавством, об’єднання громад має відбуватися добровільно. Проте нині створені механізми, що зганяють людей у великі населені пункти в найгірших традиціях радянської колективізації.

Наприклад, вперше села та селища, а також малі міста районного підпорядкування позбавлені власної дохідної бази. У них забрали частину податку на доходи фізичних осіб і віддали в «центр». Людям сказали: живіть без своїх доходів або ж об’єднуйтеся… Це перший примус, який започаткував процес згортання малих сіл.

Другий примус: Гройсман заблокував саме наш законопроект про включення усіх земель, які розташовані за межами сіл та селищ, у територіальні межі громади. Це нонсенс. Прем’єр говорить, мовляв, хочете отримати землі – спочатку об’єднайтеся.

Третій примус: села мали більш-менш адекватну ціну на газ – 3600 гривень за тисячу кубічних метрів для тих, хто використовує менше як 1200 кубів за опалювальний період. Зараз піднімають ціну майже до 7 тисяч гривень і цинічно пропонують селянам відмовлятися від газу й переходити, очевидно, на дрова та кізяки, тобто опускатися до рівня середньовіччя. По суті, людей просто виживають із села. Це все абсолютно недемократичні, силові, незаконні методи, які сьогодні використовуються, щоб всупереч волі місцевих громад штовхати їх на неприродне об’єднання. Ми – за децентралізацію, але ми – проти використання грубої сили фінансів і адміністративного тиску, щоб заганяти людей у стадо.

– Як, на ваш погляд, має відбуватися справжня децентралізація?

– Є природний шлях розвитку сільської місцевості. Держава мусить не знищувати маленьке село, не підтягувати його до міста районного підпорядкування, а дати йому всю можливу підтримку для розвитку: бюджет, власні доходи, субвенції, допомогу фермерським господарствам і сільськогосподарським подвір’ям. Потрібно запровадити спеціальну програму для молоді, яка хоче вести бізнес на землі. І тоді сіл стане не менше, а більше. Натомість за останні роки кількість невеличких населених пунктів скоротилася майже на півтисячі. Тому стратегія мусить бути докорінно змінена. А справжня децентралізація – це надання максимуму самостійності кожній громаді: фінансової, адміністративної, управлінської тощо.

– Мораторій на продаж сільськогосподарських земель діятиме до 1 січня 2017 року. Як ви вважаєте, чи стануть тоді наші чорноземи товаром?

– Категорично недопустимо робити землю товаром ані сьогодні, ані завтра, ані післязавтра. Найрозвиненіші аграрні країни мають у приватній власності тільки 30%, максимум 40% угідь. Усі інші перебувають в оренді у фермерських господарств.

Усі балачки про рівні можливості і придбання земель – це облуда. Сьогодні в цих процесах не зможе брати участь жоден фермер, жоден селянин, який працює в аграрній сфері. Бо всі вони фінансово знекровлені. Проте українська земля сільськогосподарського призначення надзвичайно приваблює великі корпорації. Їх природне бажання – купити наші угіддя якомога дешевше й більше, щоб отримувати з того надприбуток.

– Але ж не тільки міжнародні корпорації хочуть задешево купити українську землю. Вітчизняні агрохолдинги також не проти придбати її за безцінь. І, вірогідно, їм хтось допомагає?

– Уряд і агрохолдинги – одне ціле. Наприклад, торгівля зерном на світових ринках дає 4-5% рентабельності. Нашим агрохолдингам, які обробляють великі масиви землі й за безцінь скуповують зерно фермерських господарств, до цих 4-5% ще нечесно повертають із держбюджету податок на додану вартість. Вони не платять ПДВ, але кожен Кабмін дає їм можливість отримати цей ПДВ. Для порівняння: скасування податку на пенсії обійдеться бюджету 1,5 млрд грн в рік, водночас агрохолдингам щорічно повертають ПДВ на суму 25 млрд грн. Тому що уряд захищає не селян, не сільськогосподарські подвір’я, а робить усе, аби угіддя фермерів потроху переходили саме в ті гігантські аграрні холдинги, які в гонитві за надприбутками, по суті, знищують наші родючі землі.

Якби держава стимулювала фермерів обробляти невеликі масиви землі та вирощувати на них екологічно чисті овочі та фрукти, рентабельність господарств могла б становити 100%. Це дозволило б годувати родини та наповнювати місцеві бюджети.

Агрохолдинги в такому вигляді, якими вони є сьогодні, не мають права на життя. Адже вони знищують землю, внаслідок чого вона вже десятки років не здатна давати екологічно чисту продукцію. До того ж, через них скорочується кількість робочих місць. Принцип простий: чим більше аграрних холдингів – тим менше робочих місць і, відповідно, доходів простих селян. Отже, села приречені вимирати ще й з цієї причини.

Тому країна має обрати стратегію на розукрупнення агрохолдингів і перетворення їх на фермерські господарства. Проте це повністю суперечить змові між агрохолдингами та владою. Буває, що й президенти є власниками агрохолдингів. Тоді взагалі у народу не залишається шансів. Крім того, усі найбрутальніші процеси, що стосуються корупції, офшорів, відмивання грошей, відкатів, – на жаль, очолюють вищі посадові особи держави. І це вже сьогодні очевидно.

– Приватизація державних об’єктів є своєрідною «фішкою» нового уряду. Але чи доцільно проводити її в умовах, коли в країні точиться війна?

– Приватизація звичайних українських підприємств потрібна, але вона має бути чесною, прозорою та конкурентною. Така приватизація неможлива під час війни та фінансово-економічної кризи. Навіть більше, не кожен інвестор зайде в Україну за таких умов. Тож на ринок вийдуть ті самі 10 найвідоміших українських родин із офшорними грошима. Вони скуплять підприємства за смішною символічною ціною, і ми з вами знову станемо жебраками.

Скажіть, хто дав їм право сьогодні продавати всі порти України? Це стратегічні державні підприємства, які з найбільшою віддачею треба використати для українців. Хто дав право виставляти на приватизацію об’єкти, які знаходяться на окупованих або наближених до них територіях? Певна річ, що там не буде жодного покупця, окрім окупанта. Так фактично легалізують відбирання державної власності.

Тому приватизація має відбуватися у мирний час, на економічному підйомі, за створеного правильного інвестиційного клімату. І вона не повинна стосуватися стратегічних підприємств та державних монополій.

– Ви сказали, що встановлені новим урядом ціни на газ вбивають українське село. Чи є можливість здешевити вартість блакитного палива?

– Попередній уряд розповідав, що українцям потрібно 22 млрд кубометрів газу в рік. Мовляв, такий об’єм палива в країні не видобувається, тому його потрібно довозити з-за кордону. При цьому газ українського видобування віддали великим корпораціям, а народу дістався імпорт. Очевидно, що чиновники говорили нам неправду. Адже стало відомо, що за 2015 рік люди спожили 17,5 млрд кубів газу – на опалення, підігрів води та приготування їжі. Власний видобуток склав 19,9 млрд кубометрів. Це, до речі, майже на півмільярда кубів менше, ніж у 2014-му, що свідчить про розкрадання у газовому секторі. Тобто зрозуміло, що українського палива цілком вистачає на потреби людей.

Окрім того, згідно з бухгалтерською звітністю державної видобувної компанії «Укргазвидобування», собівартість українського газу становить 15-18 доларів за 1000 кубометрів. Однак наше паливо сьогодні продається населенню за 285 доларів відповідно! Для порівняння: ціна газу на кордоні між об’єднаною Європою та РФ становить 147 доларів за тисячу кубів. А в російському бюджеті для України середня ціна палива на 2016 рік становить 142 долари. Скажіть, будь ласка, чому наш газ дорожчий за імпортований? А тому, що внаслідок падіння економіки через бездарне управління державою держбюджет є дефіцитним. І вартість газу, тепла та гарячої води штучно завищена, щоб приховати реальний податок, який здирають з людей для наповнення спорожнілої скарбниці. Адже в усіх країнах світу такі податки становлять 12-15% від ціни на газ, а в Україні – 52%.

До того ж, у вартість палива закладені дотації НАК «Нафтогаз України». Хоча користі від цієї компанії немає жодної: вона не займається ні видобуванням газу, ні його транспортуванням. Але на тіньових оборудках, які здійснюються через «Нафтогаз», чиновники заробляють мільярди! Саме тому парламентарям закрили можливість контролювати цю структуру.

Ви пам’ятаєте колишнього керівника Державної фінансової інспекції України Миколу Гордієнка? Так ось, після Революції Гідності він почав перевіряти діяльність «своїх», зокрема чиновників «Нафтогазу». І виявив факти, що свідчать про масштабну корупцію з їхнього боку. Після цього Гордієнка звільнили, щодо нього порушили кримінальні справи.

Зауважу, розмови про те, що Україна відмовилася від споживання російського палива, – просто цинічна маніпуляція. Тому що цей газ, після транзиту Європою, повертається до нашої країни, але в його вартість уже закладена транспортна націнка.

А чи пояснить хтось, чому рента на видобування газу (по суті, додатковий податок, який лягає на плечі людей) для державної компанії «Укргазвидобування» становить 70%, а для приватних – 29%? Адже в жодній країні світу не діють різні збори для підприємств різної форми власності. За таких умов економіка не може працювати, а «Укргазвидобування» банально збанкрутує! І завищену ренту, яка – ще раз підкреслюю – встановлена для держкомпанії, знімають з українців, а блакитне паливо приватних видобувних компаній іде на їхні ж хімічні та металургійні підприємства, але з майже втричі меншою рентою.

Навіть корумповані антинародні уряди Януковича – Азарова не наважувалися встановити людям на український газ ціну, яка на 500-600% перевищує його реальну ринкову вартість. Це просто економічне хамство, а точніше – злочин проти власного народу!

Влада здирає з людей останню сорочку ще й тому, що готує «Укргазвидобування» до тіньової приватизації. Бо є ті, хто бажає привласнити цю компанію і заробити надприбутки за рахунок завищеної вартості палива для населення.

Тим часом президент не дозволяє продавати кондитерську корпорацію Roshen під час війни через «несприятливий інвестиційний клімат». А розпродувати стратегічну власність України, виходить, можна?

Україна тільки тоді почне нормально жити, коли її очільник ставитиметься до державної власності та інтересів людей так само дбайливо, як до свого бізнесу. Отож треба, щоб країну очолювали люди, які не мають своїх кревних бізнес-інтересів. У нас натомість той випадок, коли для лідера країни своя сорочка ближче до тіла.

– Але ж фактично новий уряд продовжив стратегію попередників під головуванням Яценюка?

– Так. Своїми першими кроками новий Кабмін довів нездатність змінити стратегію розвитку країни, економічного відродження. Він продовжує знищувати Україну як в економічному, так і в соціальному контексті. Усе це відчуває середній клас та найбідніші люди, яких сьогодні позбавляють права на життя. Тому я (і не тільки я, а більшість суспільства) вважаю за необхідне повністю перезавантажити владу. На жаль, олігархічна система дуже стійка, і нам треба чесно в цьому зізнатися. Її потрібно ламати, але нинішній уряд не здатен цього зробити, бо є невід’ємною частиною старої кланової системи. Ці люди не спроможні змінювати країну, щоб вивести її з глухого кута, куди вони ж її і загнали.

Якщо українська нація справді хоче бути сильною та успішною, нам потрібно завжди адекватно оцінювати менеджерів найвищого рівня: президентів, прем’єрів, депутатів. І якщо вони, сівши у владні крісла, демонструють ницість, аморальність, корупцію, працюють проти національних інтересів держави, підмінюють реформи хитрими технологіями, їх треба якомога швидше прибирати. Тому іншого шляху, ніж перезавантаження влади – мирне, конституційне, через дострокові вибори, я не бачу. Інакше країна втратить надію, нація згубить час, який треба використовувати на становлення, а не на боротьбу з черговим узурпатором або корупціонером. Тому просто треба бути сильними і адекватними. І тоді ми справді зможемо стати на ноги.

– Надія Савченко, яка нещодавно повернулася в Україну, вже почала працювати в парламенті у команді «Батьківщини». Що вона може привнести до Верховної Ради й загалом дати Україні?

– Кожній нації у тяжкі часи потрібна надія: надія на краще, надія на те, що хтось буде віддано і без будь-яких подвійних стандартів боротися за кожного громадянина. Такою людиною є Надія. Вона сильна, безкомпромісна, вона знає, що робити, у неї немає жодних сумнівів. Надя повернулася, щоб органічно, в складі нашої команди стати на захист свого народу.

Хтось думає, що Кремль зробив поступку, звільнивши її. Нічого подібного. Надя їх перемогла своєю силою, тому вона сьогодні є символом незламності України. Вона – надія країни.

Її першим питанням було: «Коли братися до роботи?» Її сила, її енергія прагнуть негайно розпочала працювати на Україну. Хочу побажати їй, щоб свій шлях становлення, шлях захисту народу і держави вона пройшла так само сильно і переможно, як ув’язнення за ґратами, з якого вона практично сама себе звільнила.

Валентин Виговський, «Вечіріні Вісті», 21 червня 2016р.