«Примирення»… Значно легше вимовити або написати це слово, аніж прийняти це серцем і душею в усій його сутності
Надто багато історії за ним заховано. Надто багато болю, втрат та сліз.
Особливо у нас, в Україні. Адже мало не вся історія України, з невеликими перервами, це – воєнна історія. Історія вічної боротьби, битв, баталій, поразок та перемог.
Живемо на зламі тектонічних плит історії. На зламі тривог і загроз. Надто багата наша земля, надто гарна, надто приваблива й спокуслива. І хто тільки не ходив по нашій землі, хто тільки не зазіхав на неї… Хто тільки не схрещував в українських степах свої мечі та шаблі.
Сьогодні знову нас намагаються роздерти на шматки через чужі зовнішні зазіхання. І мусимо бути єдиними, щоб вижити. Щоб перемогти.
Діти України мають простити одне одного, упокоїтися в своєму гніві, вибачити одне одного. Заради Майбутнього, заради пам‘яті, заради Великої України.
Мене дуже розчулила і схвилювала історія примирення двох ветеранів Другої світової. Обидва вони воювали. І не їх вина, що сувора історія розвела їх по різні сторони. Вони знайшли в собі силу потиснути один одному руки. Їх взаємне прощення – це не каяття й не слабкість. Це – мужність! Мужність добра, правди і надії. Прощення – це не забуття, це – пам‘ять волі і справжнього Духу.
Примирення – це не одна мить, це – процес. Довгий і болісний. Свідомий і складний. Без примусу та спонукань.
Процес примирення дуже необхідний нам сьогодні. Адже тільки та країна і той народ, що й сьогодні перебувають на війні, – знають справжню ціну миру.
Схиляємо голови перед тими, кого вже немає з нами. Дякуємо і вклоняємся тим, хто й сьогодні боронить Рідну Землю від ворога.
Повертайтесь живими, наша гордість, наші Герої!
Юлія Тимошенко, Голова партії «Батьківщина», лідер фракції у Верховній Раді, Facebook, 8 травня 2018р.
