Доволі часто голови сільських та селищних рад стикаються із ситуацією, коли потенційні спадкоємці не заявляють свої права на земельні ділянки, адже мешкають у містах і не мають наміру займатися сільським господарством.
Така земля, що втратила свого власника, називається «відумерлою спадщиною». Її площа щороку зростає. Значною мірою це зумовлено непростою демографічною ситуацією, що склалася у селах. Переважно в них залишилися люди похилого віку.
Аграрні експерти називають різну кількість земель, спадщину на які не було переоформлено. На мій погляд, найвірогідніша цифра – близько 2 млн гектарів. А в деяких регіонах України «нічийні» землі можуть становити навіть до 20% від загальної площі розпайованих ділянок. Особливо це стосується поліських областей – Чернігівської, Рівненської, Житомирської. І кількість такої землі невпинно зростає.
Також питання відумерлої спадщини підкріплює аргументи лобістів зняття мораторію на відчуження сільгоспземель, які вважають цю відстрочку першопричиною збільшення площ «нічийних» паїв. Оскільки селяни, особливо ті, які не мають спадкоємців, не можуть за життя скористатися правом продажу своєї ділянки.
Чим же так заважає українським аграріям ця сама відумерла спадщина? По-перше, з фінансової точки зору, це призводить до зменшення щорічних надходжень до місцевих бюджетів внаслідок того, що земельні ділянки або не використовуються, або використовуються без будь-яких законних підстав. По-друге, особливістю сільгоспземель є необхідність пускати їх у діло за цільовим призначенням, оскільки тривалий простій позначається не лише на їх стані, а й негативно впливає на стан суміжних земельних ділянок завдяки проникненню бур’янів.
Тобто «нічийна» земля спонукає до корупції, ускладнює земельні відносини на селі, незаконно використовується сільгосппідприємствами та породжує низку проблем, які вирішити наразі дуже важко.
Раніше такими землями, які переважно розташовуються за межами населених пунктів, розпоряджалися районні державні адміністрації. Вони передавались в оренду сільськогосподарським підприємствам, агрохолдингам чи фермерам, які в свою чергу їх реєстрували, і строк дії таких договорів тривав до моменту витребування спадщини. Але сьогодні визнання спадщини відумерлою у сільських та селищних радах майже повсюдно зовсім не проводиться.
Органи місцевого самоврядування дуже часто не знають, як скористатися своїми правами на визнання спадщини відумерлою. Хоча насправді якби територіальні громади оформили на себе права на ці земельні ділянки, вони могли б надавати їх сільській молоді, людям, які нині переїжджають у сільську місцевість і прагнуть самостійно вести сільське господарство. Але не працюють відповідні правові механізми. Складно працювати із судами. І через це маємо й економічні проблеми: немає надходжень до бюджету, земля перетворюється на «мертвий» актив. І при цьому всі розуміють, що ці ділянки фактично використовується, але нелегально.
Згідно з чинним законодавством, спадщина, зокрема, та, яка визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем її відкриття. Таким місцем є остання адреса особи. З огляду на це місце відкриття спадщини у більшості випадків не відповідає розташуванню земельної ділянки. Я навіть знаю такі абсурдні ситуації, коли, наприклад, помирає власник, у якого є земельний пай десь у Полтавській чи Волинській області, але сам він мешкав у Києві й не має спадкоємців, і його земля, згідно з Цивільним кодексом України, мусить перейти у власність столичної територіальної громади. Відтак Київська міська рада повинна розпоряджатися землею у віддаленому селі. Чи не абсурд?
Або всім сільським головам знайома ситуація щодо будинків для людей похилого віку, де бабусі та дідусі, які не мають родичів, доживають віку. Тож сільська рада, яка створила такий заклад, може стати великим латифундистом, оскільки має право претендувати на всі земельні ділянки, які належали цим стареньким.
До чого я веду? Життєво необхідно, аби земля була власністю тієї територіальної громади, де вона розташована!
31 серпня цього року у Верховні Раді України було зареєстровано проект Закону №3006 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли», співавтором якого є також і я.
Основні завдання законопроекту – надання права територіальним громадам на одержання у судовому порядку в комунальну власність майна, що входить до складу відумерлої спадщини (у випадках відсутності спадкоємців, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття).
Проектом закону №3006 пропонується оптимізувати процедури виявлення нерухомого майна в складі спадщини, що може бути визнана судом відумерлою, і за рахунок нерухомого майна, яке розташоване на території юрисдикції відповідних сільських, селищних, міських рад і яке входить до складу відумерлої спадщини, збільшити матеріальну базу місцевого самоврядування.
Деталі законопроекту обговорювалися із головами органів місцевого самоврядування, керівниками органів земельних ресурсів, аграрних підприємств, фермерів.
Що ж дає цей закон пересічному українцеві? Мабуть, кожен із вас, проїжджаючи через села, бачив закинуті хати, ділянки землі, зарослі бур’яном та закидані усіляким непотребом. Так ось у 90% випадків це і є тією самою відумерлою спадщиною. І, можливо, хтось узяв би собі ті ділянки, щоб звести будинок, чи під город… Але для «виправлення» документів іноді потрібна незрозуміла кількість часу і грошей. А деякі ділянки взагалі неможливо передати в інші руки, оскільки знайти хоча б тимчасового господаря майже неможливо… Хто ж будуватиметься на землі, яка незрозуміло кому належить – розсудлива людина точно не буде.
Тому законопроект про відумерлу спадщину потрібен не лише для держави або сільських та селищних рад. Він корисний для кожного українця.
Сподіваюся, цим законопроектом буде знято чимало наявних проблем, пов’язаних із відумерлою спадщиною, які криються у недосконалому законодавстві. І взагалі, земля – наше національне багатство – повинна отримати справді добрих господарів і працювати на користь українського суспільства.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», заступник голови Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин,
«Вечірні вісті», 21 вересня 2015р.
