Станом на 29 січня у Китаї вже шість тисяч хворих. Цих цифр лякаються навіть в Україні, адже приріст хворих – у два рази за два дні.
Справедливо побоюються й українські лікарі – наша країна не готова до епідемії, будь то 2019-nCoV чи будь-який інший вірус. Колишня влада знищила повністю систему санітарно-епідемічної служби, не створивши нічого нового:
– 5 років тому за інфекційну безпеку відповідала СЕС.
– У 2014-му Уряд її реорганізував, приєднавши до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
– У 2017-му – зупинив роботу установи. Хоча тоді вона фактично і не працювала близько трьох років.
– Інфекційну безпеку «залишили» в МОЗі, але слідкувати за нею не було кому – спеціалізовану МОЗівську державну установу – «Центр громадського здоров’я» – створили лише у травні 2016 року, і цей центр не мав відповідних обласних підрозділів. Крім того, статус Центру (держустанова, а не орган виконавчої влади) не дає йому стільки повноважень, як мала СЕС. Тож на папері вона існує, а насправді – ні.
Непродумані реформаторські кроки за останні роки практично зруйнували систему лікування інфекційних хвороб. Скорочувалися інфекційні відділення лікарень та звільнялися через відсутність фінансування лікарі-інфекціоністи. Зруйнували й систему інфекційних лабораторій, які раніше підпорядковувалися СЕС та утримання яких зараз хочуть перекласти на місцеву владу. Список можна продовжувати.
У результаті – згідно з новим рейтингом Global Health Security Index, готовність України боротися з епідеміями визначили як «нижче середнього» – 38 балів зі 100. Це 94 позиція зі 195 країн, поряд з Домініканською Республікою, Зімбабве, Нігерією й Іраном.
Китай посів 51 місце. Саме зараз у країні проводять активні заходи для локалізації розповсюдження коронавірусу. Хворобу локалізують, адже, не зважаючи на значну кількість хворих (на 27.01 це 2798 людей), майже всі вони – у Китаї. Маємо тільки 37 випадків захворювання в інших країнах, причому всі пацієнти приїхали з Китаю, безпосередньо з епіцентру епідемії.
Що б зробили за таких умов в Україні, якщо сьогодні навіть нормального законодавчого забезпечення функціонування системи громадського здоров’я та захисту від інфекційних хвороб у нас не існує!? Чинні закони були прийняті ще на початку незалежності нашої країни, їх потрібно переглядати. Декілька проєктів закону про громадське здоров’я вже були подані в Раду, але у депутатів не знайшлося часу їх розглянути. Кожен українець розраховував би тільки на себе!
Тож, щоб такої ситуації навіть гіпотетично не виникло, потрібно провести цілий ряд заходів.
Органам влади необхідно швидко відновити роботу санепідслужби, особливо лабораторій інфекційного захисту. Раді – внести необхідні зміни для осучаснення законів України «Про захист населення від інфекційних захворювань» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та прийняти новий закон про систему громадського здоров’я.
В Україні потрібно створити чітку координацію всіх служб та чіткі, прозорі алгоритми дій з інфікованими особами, а також алгоритми швидкої ізоляції хворих у спеціалізовані стаціонари. Медики, здатні вирішити ці завдання, в нашій країні є. Вони готові діяти.
Валерій Дубіль, народний депутат від «Батьківщини», «КиевVласть», 29 січня 2020 року.
