Сьогодні скасовую міф про те, що місцева влада повністю відповідальна за розвиток і закриття медичних закладів.
Минулого року Рада ухвалила два Закони, які змінюють організаційно-правову форму функціонування медзакладів. Водночас змінилися й повноваження місцевої влади щодо їхнього утримання.
Перший – Закон №2002. Згідно з ним, бюджетні лікарні та поліклініки реорганізуються в державні або комунальні підприємства.
Місцева влада, яка раніше повністю утримувала лікарню, тепер просто не може втручатися в поточну господарську діяльність створених нею підприємств (Господарський кодекс, Ст. 19,23,55,62).
Звичайно, місцева влада може давати гроші на розвиток своїх комунальних підприємств. Та на це вона або повинна взяти гроші в своєму місцевому порожньому бюджеті, або отримати їх субвенціями за централізованими програмами розвитку (а їхнє виділення – вже пряма відповідальність уряду), або залучати інвестиції та кредити під свої гарантії. Але кредити та інвестиції треба віддавати, а для цього лікарні повинні почати заробляти, і заробляти так, щоб мати вільні кошти і можливість повертати кредити.
Головне питання – формування джерел доходів лікарень. І тут найцікавіше. У другому «реформаторському» Законі – № 2168-19 («Про державні фінансові гарантії») йдеться, що держава ПОВНІСТЮ фінансує надання медичної допомоги з коштів державного бюджету. Стаття 4. Вся спеціалізована допомога оплачується державою!
А у квітневому Законі про автономізацію (№2002) джерелами доходів медичних установ могли бути або бюджетні кошти через укладання договорів на медичне обслуговування населення з різними розпорядниками бюджетних коштів, або гроші від населення, а також інші джерела. Лікарня могла надавати платні послуги тільки ті, які не оплачуються державою. Якщо ж вся спеціалізована допомога оплачується державою, згідно із Законом № 2168-19, то лікарня не може надавати ці ж послуги платно, згідно із Законом №2002. Вона може брати тільки невеликі суми за супутні послуги (так звані готельні послуги – проживання в окремих палатах, харчування, послуги доглядальниць та ін).
Отже, єдиним джерелом отримання грошей для автономізованих лікарень у регіонах є державний бюджет через оплату за договорами на медичне обслуговування населення. І немає різниці – хто буде замовником: якщо Національна служба здоров’я, то гроші державного бюджету підуть в медичне підприємство безпосередньо з Києва, якщо регіональна влада – це ті ж централізовані гроші, тільки передані в регіони через механізм медичної субвенції. Так, єдиним відповідальним за формування джерел доходів лікарень і поліклінік у регіонах стали уряд і правляча коаліція у ВР. Саме вони формують джерело фінансування діяльності медзакладів – медичну субвенцію і централізовану програму фінансових гарантій.
Виходячи з показників ВООЗ щодо мінімального рівня витрат на охорону здоров’я (6%) та частки тіньової економіки (44%) оптимальний обсяг фінансування охорони здоров’я – 348 млрд грн (бюджет і кошти пацієнтів). А оскільки «реформаторськими законопроектами» визначено єдине джерело фінансування – державний бюджет, то саме стільки на рік коштує фінансова відповідальність Уряду за функціонування та розвиток лікарень в регіонах. Уряд не зможе впоратися з такою відповідальністю, адже в бюджеті неможливо акумулювати суми, достатні для фінансування системи медичного обслуговування в регіонах.
Валерій Дубіль, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 30 липня 2018р.
