За останні роки частка аграрної продукції в експорті держави зросла до 27%. Проте тут є і зворотний бік: засилля агрохолдингів, монополізм у виробництві, зменшення зайнятості, знищення соціальної сфери села і самих сіл. Це далеко не повний перелік негативу. За останні роки агрохолдинги стали першим джерелом зростання олігархії. Щороку з’являється два-чотири мільярдери, росте і їх вплив на економічну політику держави.
Тим часом, в Україні аграрним виробництвом займається понад 56 тис підприємств. Переважаючою організаційно-правовою формою господарювання є фермерські господарства, частка яких у загальній чисельності становить 73,8%.
За визначенням FAO, сімейне фермерське господарство – це спосіб організації аграрного, лісового, рибного, пасовищного та аквакультурного виробництва, здійснюваний і керований сім’єю та спертий переважно на працю членів сім’ї.
Сімейне фермерське господарство включає в себе всі види сімейної аграрної діяльності й охоплює також діяльність з розвитку місцевості.
За даними Держстату, 1 липня 2015 року їх налічувалося 39 563. Вони володіють або користуються 4,4 млн га сільгоспугідь, з них 4,3 млн га – рілля. Протягом трьох останніх років кількість фермерських господарств зменшилася на 1 113.
Також потенційними суб’єктами підприємницької діяльності в аграрному виробництві є особисті селянські господарства – ОСГ. 1 січня 2015 року їх було 4,1 млн, площа землі у користуванні – 6 294,4 тис га. 2,9 млн господарств утримують худобу та птицю, 3,2 млн – мають приватну аграрну техніку.
Середній розмір земельної ділянки, яку використовують ОСГ, становить 1,5 га. Частка виробництва продукції господарствами населення у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва за даними 2013 року становить 44,7%. У сучасних умовах ОСГ є структурним елементом агропромислового комплексу України і відіграють важливу роль у виробництві сільськогосподарської продукції.
Вони залишаються стабілізуючою ланкою господарювання, яка компенсує зниження обсягів аграрного виробництва на окремих підприємствах, забезпечує продовольчі потреби населення і формує грошові доходи селян. ОСГ обробляють 15% сільськогосподарських угідь, у них зайнято 40% сільського населення.
Переживши майже ті ж проблеми у сільському господарстві, що й Україна, Польща виростила свого одноосібника до потужного фермера-виробника. Там ОСГ виробляють 65% сільгосппродукції, і більше половини ВВП – з її продажу. Польські фермери завалили Європу фруктами, овочами, м’ясом, консервацією.
За статистичними даними, у нас 39 тис фермерів і 4 млн одноосібників – на організованому ринку з легальним продажем і отриманням офіційного прибутку з цього – виробляють 7%. Все інше з вищезазначених 44,7% – продається на тіньовому ринку або через посередників.
Якщо в Україні сировинний аграрний ринок і переважна більшість аграрного експорту припадає на зернові та олійні культури, то фермери Польщі роблять сири, ковбаси, молочну продукцію, кондитерські вироби, харчові концентрати, консервацію, фрукти, овочі – цей список можна продовжувати і продовжувати.
Основні проблеми, які гальмують розвиток ОСГ, такі.
1. Слабке законодавче забезпечення сімейних ферм, відсутність дерегуляції.
2. Незавершена земельна реформа.
3. Постійні перевірки з боку правоохоронних органів.
4. Відсутність статусу аграрного виробника.
5. Відсутність коштів для розвитку.
6. Слабка державна і фінансово-кредитна підтримка, високі відсотки за кредитами.
7. Відсутність доступу до організованого ринку збуту продукції.
8. Низькі закупівельні ціни – основні прибутки отримують посередники.
9. Відсутність якісних засобів виробництва.
10. Низьке та неефективне інформаційно-консультаційне забезпечення.
Держава, не приділяючи уваги 4 млн одноосібників, робить стратегічну помилку. Ці люди могли б зайти в організований ринок і виробляти безпечну та якісну продукцію. За відсутності засобів виробництва, низьких кредитних ставок, соціального захисту та державної підтримки вони не можуть цього робити.
Люди у сільській місцевості кинуті напризволяще. Деякі – найсильніші та найбільш підприємливі -ще тримаються на плаву, але їх небагато. Інші – продають свої паї, віддають майно тим, хто консолідує землі, – агрохолдингам, великим аграрним підприємствам або просто перекупникам – та перебираються у місто.
Це призводить до того, що ми перетворюємося на країну-виробника винятково сировинної продукції, не створюємо додану вартість і втрачаємо внутрішній баланс у сільському господарстві. Підхід вкрай хибний, не державницький.
Одноосібникам слід створити умови для роботи і вони переростуть у 1,5 млн потужних сімейних ферм. Це буде справжній аграрний середній клас. Саме середній клас є основною соціальної та економічної стабільності, рушієм прогресу.
Вони будуть виробляти не 7% аграрної продукції, як зараз, а вдесятеро більше. Вони забезпечать продовольчу безпеку країни і повністю змінять баланс експорту.
Будуть створюватися робочі місця, розбудовуватиметься сільська інфраструктура. Простий селянин інтегруватиметься в організований ринок, що дозволить збільшити виробництво якісної екологічної продукції та її експорт.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», заступник голови парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин,
Економічна правда, 9 листопада 2015р.
