Заступник Голови партії «Батьківщина», народний депутат Вадим Івченко в інтерв’ю виданню «Агроперспектива» розповів про ситуацію на ринку сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, а також про те, як попередити продовольчі труднощі в країні.
– Були різкі злети цін на продукти харчування в роздрібній мережі, панічні настрої. Є оперативне реагування уряду. Можливо, потрібно розробляти програми продовольчої безпеки?
– Саме для вирішення оперативних нагальних проблем існує уряд як виконавча гілка влади. Є різні механізми, в тому числі допомога фермерам, перемовини з мережами.
Уряд вже полегшив свої обмеження, але віддав це питання на «розсуд місцевої влади», а там, скоріш за все, немає розуміння проблеми. Для малих фермерських господарств збут ранніх овочів та іншої продукції це питання виживання. Так склалося, що супермаркети працюють, але там переважно представлена імпортна продукція, а наші виробники не можуть збувати. Коли в супермаркет зайдеш, то бачиш картоплю з Єгипту, полуницю з Туреччини. Держава має оперативно реагувати на різні виклики ринку та максимально допомагати фермерам, в тому числі відновити чи створити нові логістичні ланцюги доставки товарів до кінцевого споживача.
Державний резерв. Він теж має працювати таким чином, аби аграрна інтервенція була такою, щоб не було зростання цін на соціальні продукти. Мова йде про ті продукти, які більшість українців споживають, той самий борщовий набір.
У нас 67% людей звернулися до держави за допомогою по оплаті житлово-комунальних послуг. Ще 20% – люди середнього достатку, але це переважно громадяни, які отримують зарплату, котрої вистачає виключно на поточні витрати. Це означає, що будь-яке підвищення цін на харчі, чи пені та штрафи і так далі будуть бити по кишені таких родин. Для таких випадків існує держава і відповідні механізми.
Наприклад, якщо люди не мають змоги сплачують комунальні послуги по причині карантину, то держава може звільнити від пені штрафів.
Коли ми говоримо про державний резерв, то держава може закупити у фермерів необхідні обсяги овочів, так званий борщовий набір. Держава може закупити пшеницю для виробництва хліба. Аби унеможливити дефіцит окремих видів харчів та коливання цін доцільно за рахунок коштів державного бюджету закупити цукор, зерно, крупи, масло, м’ясо.
Теперішня ситуація з продовольчою номенклатурою матеріальних цінностей державного резерву, нормами їх накопичення, в т.ч. незнижуваного запасу, та їх наявністю є критичною.
Зокрема, існуючі перелік та обсяги продовольчої номенклатури є недостатніми для забезпечення продовольчої безпеки держави, а норми їх накопичення, у тому числі незнижуваного запасу, тривалий час не переглядалися і не оновлювалися.
За оперативною інформацією, наявні запаси у держрезерві зерна складають 100 тис. тонн, цукру – 2 тис.тонн; консерви м’ясні та рибні мають прострочений термін зберігання; спирт та рослинне масло з продовольчої номенклатури матеріальних цінностей взагалі вилучені. Наведені показники свідчать, що запасів у держрезерві окремих продовольчих товарів вистачить максимум на два тижні. Отож, державний матеріальний резерв неспроможний покрити нестачу продовольства всередині країни в умовах розповсюдження коронавірусної інфекції, падіння виробництва сільськогосподарських культур, поширення у світі економічної та продовольчої кризи.
Про реальну загрозу продовольчої кризи у світі вже заявила Організація Об’єднаних Націй, впливові міжнародні організації (ВООЗ, ВТО), найбільші виробники продовольства, асоціації фермерів та вчені. Провідні продовольчі компанії – Нестле, Юнілевер, ПепсіКо разом з Фондом ООН своїм зверненням попередили держави, які входять до складу G7 та G20, що пандемія коронавірусу призводить до зриву постачання продовольства у всьому світі.
Потрібно мати «подушку продовольчої безпеки» для населення під час криз. Такі механізми мають працювати у складні періоди, як зараз переживає країна, – пандемія COVAD-19 та карантин. Якщо ситуація стабільна, то держава, навпаки, має менше втручатися в ринки, максимально має бути дерегуляція, аби економіка працювала, а співвідношення пропозиція-попит формували ціни.
Щодо експорту, то тут без держави не обійтися: має бути допомога по відкриттю ринків. Це одна із функцій держави.
– Чи не здається Вам, що дії самих фермерів не до кінця зрозумілі споживачеві. У нас більше 103 асоціацій, в тому числі є кілька овочевих. Але констатуємо: держава не справляється з викликами, фермери самостійно не можуть організуватися та вирішити питання доставки «з поля до столу». Мережам не завжди цікаво працювати з фермерами. Фермери не всі можуть зібрати товарну партію…
– Ми – молода держава, наші аграрні асоціації теж недостатньо досвідчені, якщо не брати організації, які лобіюють інтереси вузького кола компаній. У нас молоде суспільство і не завжди молоді аграрні асоціації, особливо нещодавно створені, можуть вирішувати всі питання. Зазвичай вони потребують допомоги в інституційній розбудові своїх організацій, аби могли забезпечити постійний контакт з членами в регіонах, аби вони були посередниками в діалозі між державою і кожним фермером. І мали змогу надавати більш оперативні пропозиції владі щодо змін в нормативно-правових документах країни.
Можна говорити багато, але держава завжди має сприяти посиленню ролі громадських організацій. Коли ти один – це одна проблема. Коли асоціація – це комплекс проблем. Україна – велика країна: це і Херсонщина, і Житомирщина, і Закарпаття. У кожного регіону свої нагальні питання.
– Заважає галузі відсутність профільного міністерства, чи, навпаки, дозволяє приймати часом неординарні рішення?
– Однозначно профільне міністерство має бути.
– Фермери кажуть, що особливої допомоги не мали від профільного міністерства, тому його відновлення непринципове. Як Ви оцінюєте шанси відновити аграрне міністерство?
– Що таке аграрний сектор? Йдемо по ключовим пунктам. ДП «Укрспирт». Якщо буде розроблена стратегія щодо втілення в життя програми біоетанол як органічних добавок для палива, повірте, 20% кукурудзи буде відправлятися не на експорт, а буде перероблятися. Матимемо покращення екологічних умов. Клімат змінюються: Київ вже схожий на Херсонщину. Треба зменшувати негативний вплив на екологію, паралельно розвиваючи переробку кукурудзи.
Друге. Аграрний фонд. Це форвардні та ф’ючерсні контракти. Повірте, коли зараз 1,5 млрд гривень надійде на ринок фермерам як додаткове джерело фінансування весняної кампанії, це – добре. Єдиний недолік, що більшість коштів можуть отримати великі компанії, як, пам’ятаєте, було в попередні роки.
Далі, ДПЗКУ – це фактично наш державний експорт у Китай. Китайці надали кредит 1,5 млрд USD, платять живими коштами нині за зерно. Китай – це величезний ринок і треба займати його частину через поставки товарів по контракту з китайською ССЕС. Йдемо далі. Державна підтримка. Фермери, які користувалися пільгами при спецрежимі ПДВ, сплачували 1,7 мільярди гривень. Якщо роздати допомогу в розмірі 1,7 млрд гривень, то фактично «накриємо» всіх, хто користувався податковими пільгами. Нам потрібно доходити до всіх аграріїв. А у нас, на жаль, всі кошти забирали кілька компаній.
Звичайно, варто продовжувати програми непрямої підтримки відшкодування вартості електрики. Зокрема, для тих, хто займається сільським господарством на зрошуваних землях. Далі, агрострахування. Далі, полегшення умов логістики для перевозки в порти сільськогосподарської продукції.
Це – відкриття нових ринків і аграрні аташе. Стандартизація наших підприємств відповідно міжнародних норм.
Саме цими питаннями має займатися профільне міністерство. Аграрне міністерство мало державну землю і цим користалося. Вся державна земля має проходити через систему Prozorro і здаватися в оренду. Мінімальна орендна плата має бути не менше 7 тис грн. Це означає, що мільйон гектарів землі, які офіційно здамо в оренду (земля НААН України, «Конярство України», Лікттрави), це буде приблизно 7 млрд гривень надходжень в бюджет. На хвилинку, пенсійна субвенція – 10 мільярдів.
Ось вам цифри, які ми можемо отримати і крім того прибрати корупцію в державному агросекторі. Тож, без міністерства не обійтися.
– По ходу уточнення. Землі НААН, це реальні господарства, які працюють, причому, працюють добре. Наразі ці господарства більше заручники, вони тільки сплачують податки і не мають ніяких прав. Тобто, вони мають через систему Prozorro орендувати землі?
– Взагалі державні агропідприємства – окрема історія. Але і господарства і фермери мають отримати доступ до Prozorro.
Короткострокові договори оренди до 4 років, конкуренція за землю, тоді ситуація зміниться. Приберемо корупцію і отримаємо добросовісних платників податків. 7 мільярдів на дорозі не валяються. Зможемо наповнювати бюджет, а не залучати кредити МВФ…
– Добре, так чи інакше, маємо 4 млрд гривень в бюджеті для АПК на поточний рік. Наскільки достатньою є запланована в бюджеті-2020 державна підтримка галузі? Чи є у Вас бачення конструктивної співпраці держава-аграрії, коли виробники не будуть постійно у ролі прохача?
– Однозначно, державна підтримка має бути, але ці кошти варто спрямувати на стратегічні напрямки.
Перше – переробка. Хто має переробку сільськогосподарської сировини, той може розраховувати на державну підтримку. Друге – тваринництво, адже це додаткові робочі місця, це додана вартість. Третє – сімейне фермерство. Аби залучити сімейні ферми в аграрний ринок, їм постійно треба допомагати. Це можуть бути технології, чи холодильники, чи доїльні апарати, міні-трактори, грунтова техніка.
В реальності великі компанії забирають левову частку державних грошей. Маленькі за таких умов навіть не намагаються отримати гроші з бюджету.
Підтримка має йти тим, кому вона потрібна. У нас, на жаль, все навпаки: великі забирають все. Треба змінити систему раз і назавжди: надавати фінансову допомогу тим, у кого обмежені можливості залучити фінанси, і максимальну кількість фермерів охопити, при цьому встановивши фіксовану суму підтримки одному суб’єкту.
– Наскільки може змінитися профіль сільського господарства країни та харчової промисловості на фоні COVID-19 та карантину? Для бізнесу це мінус чи плюс?
– Ми не знаємо, яким чином справиться економіка: підприємства, підприємці. Не знаємо, що буде відбуватися з основними макроекономічними показниками після карантину.
Плюси треба шукати. Варто розвивати переробку, створювати продукти з доданою вартістю.
Якщо ми говоримо, що хочемо залишати заробітчан в Україні, то маємо пропонувати економічні стратегії, фінансові інструменти, аби люди залишалися в країні та отримали шанс відкрити власну справу.
– Врожай цьогоріч буде менший і гірший але потреби внутрішнього ринку убудуть задоволені. Чи варто вводити обмеження на експорт продовольства. Друге: наскільки COVID може стати шансом для наших експортерів?
– Перше. Однозначно, не варто обмежувати експорт. Що нам обов’язково потрібно зробити – закупити основні позиції продовольства через Аграрний фонд і Державний резерв. Було би доцільно, аби держава за ринковою вартістю закупила пшеницю. Фермер буде вибирати державі або трейдеру продати. В майбутньому держава при потребі може проводити товарні інтервенції.
Ясна річ, якщо буде гарна ситуація з врожаєм, то треба відкривати ринки і експортувати, адже це валовий внутрішній продукт. Іншими словами, це зарплати, пенсії, держпідтримка, ЖКХ. В цьому контексті потрібно максимально використовувати всі можливості, експортувати і заробляти валюту. Але, наголошую: спочатку потрібно закупити необхідний мінімум продовольства, аби уникнути ризикованих тижнів чи місяців на внутрішньому споживчому ринку.
– Чим наразі живе парламент та аграрний комітет зокрема?
– Парламент зараз займається виключно питаннями ринку землі. Інші питання не в пріоритеті. Ось така ситуація. Чим далі заходимо в ринок землі, тим більше потрібно все врегульовувати, але поки що більшість рішень приймаються не на користь фермерів. Попри той факт, що Україна не готова до запровадження рину землі, народні обранці прийняли закон, яким дозволяють її купівлю-продаж. Депутати монобільшості постійно говорять про право 7 мільйонів власників паїв продати землю. Питання кому продати? Хто з фізичних осіб може собі дозволити витратити величезні кошти без кредитування і купити собі ті 100 гектарів. В країні є продавці, однак відсутній покупець.
У мене є побоювання, що у 2024 році переважна кількість земель опиниться в приватній власності великих аграрних компаній, а мізерна кількість залишиться для фермерів.
Думаю, що до 2024 року і до перевиборів Конституційний суд скаже своє слово.
Більше того, впевнений, що нинішня політика може привести до влади сили, які виступають проти ринку землі, а це означає, що перегляд земельної реформи можливий.
Ми пообіцяли, що будемо переглядати земельну реформу і не допустимо, щоб Україна була виключно кордонами, а земля належала корпораціям.
Ми виступаємо за перегляд земельної реформи і вимагаємо від КС відповідного рішення, щоби питання можна було переглядати в легітимному правовому полі.
– Нинішня ситуація не підвішує в стані невизначеності аграрний сектор як такий?
– У підвішеному стані опинилися ті, хто хоче скупити землю, хто збирає гроші.
Якщо в 2024 році побачимо, що землю купують виключно фермери, що схеми відсутні, то, можливо, буде переглянуте питання юридичних осіб.
Водночас, якщо буде рейдерство, якщо фермери будуть відмовлятися від землі, а банки землі великих компаній будуть рости, то буде інша ситуація.
Загалом питання легко вирішується. Приймається закон, що єдиним покупцем землі може бути держава. Хоче юридична особа з іноземним капіталом купити, то у держави, будь ласка. Хоче фермер продати землю, то виключно державі. Плюс примусове відсудження землі може бути за умови схем та наявності коштів у держави. Такі землі мають направлятися Стратегічний фонд земель України, який потрібно створити. Визначити обсяг – 5 чи 7 мільйонів гектарів. Можна примусово викупити у підприємців, у фізичних осіб як це було в Італії.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», «Агроперспектива», 15 травня 2020 року.
