Заступник Голови партії «Батьківщина», народний депутат Вадим Івченко в інтерв’ю для видання УНН відповів на важливі питання щодо сучасного стану, перспектив та проблем аграрної галузі України.
Питання № 1. Чому Міністерство аграрної політики так повільно відновлюється?
В уряді відсутня підтримка міністру Роману Лещенку що стосується відновлення АПК, адже ліквідація Мінагрополітики відбувалась ще перед попереднім урядом, а прем’єр та міністри вже сьогоднішнього мають певні зобов’язання. Тут чітко простежується, що міністри працюють на себе і тримають свої відомства для себе.
А якщо б ми працювали для держави, якщо ми б працювали для покращення ситуації в аграрному секторі, ми б чітко дослухались прохання всіх 29 аграрних асоціацій та відновили і той вектор і сектор, який приносить 40% валютної виручки. І зробили б це для людей!
Саме для людей важливо відновити міністерство в тих повноваженнях, в яких воно було до 2019 року, адже воно займалось аграрним сектором комплексно. Від надання якісних послуг та контролю всього ланцюжку виробництва продуктів харчування до форвардних закупівель та переробки спирту. Так, були питання в тому, хто його очолював, але для агарного сектору це було повноцінне міністерство, і виробник агропродукції в одному міністерстві зміг би знайти всі відповіді на питання, які йому сьогодні важливі.
Питання № 2. Навіщо державі витрачати гроші на підтримку маленького фермера, якщо великі агрокорпорації дадуть швидкі й великі інвестиції?
Скажіть, будь-ласка, чи великі корпорації зможуть створити (у нас сьогодні 4 млн одноосібних господарств) 4 млн робочих місць? Одна корпорація обробляє понад мільйон гектарів, десять-двадцять таких корпорацій — ось вам 30 мільйонів цих гектарів. А це майже вся рілля України. А вони ніколи створять багато робочих місць.
Одноосібні ж господарства створюватимуть сімейні ферми. Мільйон сімейних ферм — і у кожному селі — де 200-300-800 людей, 30 людей займалися б сімейним фермерством. 30 помножте на 20 гектарів — це 6 млн, а 30 помножте на 100 гектарів — це 30 млн. А у нас всього 32 млн гектарів землі ріллі! Що це означає? Якщо б половина землі була у сімейних фермерів, то у нас агрохолдингами в Україні й не пахло б. Це було б мільйон робочих місць. Мова тільки про сімейне фермерство, а якщо додати сезонних робітників — це колосальна кількість робочих місць і податків з доходів фізичних осіб.
Весь світ робить ставку не на корпорації, як це було в Аргентині і в Бразилії, а на сімейне фермерство і фермерські господарства малого та середнього типу. Так потрібно будувати і українську аграрну політику.
Питання № 3.Чи входить аграрна галузь в ТОП-3 пріоритетних для теперішнього Уряду?
Ні! Вони в цьому Уряді не хотіли створити Міністерство аграрної політики, був тиск і на асоціації, на депутатів опозиції. Я особисто декілька разів виступав і говорив Президенту про те, що не припустимо, щоб в аграрній країні не було міністерства, яке б просувало нашу аграрну продукцію, створювало тут умови для переробки та органічного виробництва. У нас є все для цього, щоб ми годували, як продовольчій магазин, світ. Таким чином ПДВ залишався б у країні, створювались би робочі місця. Це зовсім інше наповнення бюджету, інше ставлення до аграрного сектору. На жаль, прем’єр-міністру Шмигалю Міністерство аграрної політики не потрібно, воно йому нав’язане.
Питання № 4. Чи прийдуть в Україну інвестори з відкриттям ринку землі влітку?
Ні, це бутафорія. Фактично вся земля сьогодні в Україні в оренді. Середній орендний період — 12-15 років. Тобто, ви купуєте землю і повинні чекати, поки зможете її обробити. Чи то китайський інвестор, чи то американський, чи то німецький, чи то українець купить землю і чекатиме 15 років. Тепер стоїть питання: а хто ж прийде в цьому проміжку часу і купить? Той, хто зможе чекати ці 15 років або той, хто зараз обробляє цю землю.
Той, хто обробляє землю, не буде давати високу ціну, оскільки він і так буде її 15 років обробляти. Якщо ти сьогодні хочеш продати, а я хочу купити, то я дам тобі сьогодні 500 доларів, завтра я тобі дам 1000, післязавтра 1500 і ближче до кінця оренди я буду давати більшу ціну.
Тому поки у нас середня тривалість оренди 10-12 років, нормальної європейської ціни на землю не буде. Отже й інвестицій у підсумку не буде. Будуть інвестиції лише в корпорації, які візьмуть портфельні інвестиції задля того, щоб дешеве скупити землю. Держава і люди від цього нічого не отримають. Корпорації ж скуплять землі та будуть проводити таку аграрну політику, яку захочуть: “що хочу, те і вирощую, і ніхто в цій країні мені не буде вказувати”.
Питання № 5. Чи очікує Україну й надалі доля сировинного аграрного придатку для Європи?
Я думаю, на жаль, так. Сьогодні аграрна політика направлена на спробу нагодувати весь світ зерном. І ми не ведемо політику, щоб годувати весь світ своїми продуктами харчування. Запитайте у будь-якого молочника: чому вони незадоволені і звертаються до Уряду. Бо у нас сьогодні імпортозаміщене молоко заходить, яке за ціною нижче, ніж фермери продають, тому українське молоко не купують, а люди вимушені вирізати худобу. Тому, звичайно, з такою політикою у нас створюється все більша агрохолдингізація України, все більше вирощується зерна, але при цьому в нас не зростають методи переробки зерна, нічого не робиться, щоб дати підтримку “органікам”, щоб робили готові продукті в Україні. Тому Україна так і буде залишатися сировинним придатком.
Питання № 6. Як підвищити продуктивність українського фермера?
Перший спосіб: ми податково стимулюємо тих, хто робить переробку. Друге: ми стимулюємо фізичних осіб — сімейних фермерів — інноваціями і безповоротними коштами, щоб вони не руками доїли корів, а доїльними апаратами, щоб вони не у банках у льохах зберігали видоєне молоко, а в спеціальних ємностях із холодильним обладнанням. Третє: ми підтримуємо тваринників, бо це робочі місця і живий органічний продукт для України — м’ясо, молоко, сири тощо.
Ми підтримуємо всі нішеві культури. І все більше закручуємо гайки зерновикам, або створюємо умови, щоб вони хоча б частково переробляли зерно в Україні, як це зробили в Туреччині та Єгипті. Там зерно приходить, і прямо в морських портах перемелюється в борошно та продається. Якщо такі умови будуть створені, то ми поступово будемо змінювати і вектор нашої аграрної політики.
Питання № 7. Як можна протистояти забрудненню українських земель і використанню пестицидів?
Контроль. Тільки контроль і якомога менше пестицидів, що ввозяться без реєстрації в Україну. Спочатку приїхати, зареєструвати, а потім завозити партіями.
Нещодавно було прийнято закон, за яким можуть завозити пестициди навіть без реєстрації на територію України. Якщо вони зареєстрована в Індії чи в Новій Гвінеї, можна такі партії завозити для дослідницьких цілей і в необмежених кількостях. Це означає, що в нас ніколи екології не буде. Якщо це все так без контролю буде ввозитися, то на тих територіях, де досить активно використовують ці хімічні добрива, будуть хворіти люди.
Питання № 8. Чому в Україні не існує спадкового фермерства, як у європейських країнах?
Скільки людей може заплатити за 200 гектар 10 мільйонів? Це 400 тисяч доларів! Люди у нас без квартир сидять, а це великі кошти, щоб купити 200 гектар. Ті хто купуватиме — або багаті українці (і це не прості селяни), або мають можливість залучити “дешеві” кредити з-за кордону, або це агрохолдинги, які заробляють колосальні кошти просто вкладаючи, чи корупціонери тощо. Тому земля і не достається фермерам.
У нас поступово на цьому ринку земля перейде у руки тих, хто матиме акції корпорацій і просто сидітиме десь на Ніагарі, питиме каву і навіть не знатиме, де їхня земельна ділянка, — чи то в Запорізькій чи Черкаській області. Вони будуть на картку отримувати гроші і ніколи не дозволятимуть, щоб земля їм приносила менше прибутку. А це означає, що буде гонитва за грошима, новими хімікатами, нехтування інфраструктурою в селах тощо.
Тому сама аграрна політика має зовсім по-іншому будуватися, і земля має переходити до тих, хто ризикує: хто приїжджає в село, купляє господарський двір, комбайн, трактор, бере кредити. Вони не мають бути батраками корпорацій.
Треба зовсім інший ринок, як у Франції, де земля іде від аграрія до аграрія. Якщо діти вже не живуть у селі, хочуть продати господарство — вони передають цю землю (є законодавчі механізми) іншому аграрію або молодій людині, яка тільки починає будувати бізнес у селі. Земля там належить лише тим, хто на ній працює. І це справедливо. А не корпораціям, які через портфельні інвестиції мають як закордонних інвесторів, так і людей без громадянства чи українців, які ніколи в Україні не жили.
Питання № 9. Як фермерство впливає на розвиток сільської місцевості?
Чим більше людей зайняті — тим більше їх лишається в селі. Якщо 30-50 людей зайняті, і ще 30-40 будуть, скажімо, на сезонних роботах, то це 100 людей і 50 домів, які будуть жити на певній території, будувати дороги, сплачувати податки. Це означає, що вони зберігатимуть мову, традиції. Якщо буде зберігатися в селі інфраструктура, тоді зберігатиметься село, народжуватимуться діти і ходитимуть у дитячі садочки, школи…
Але якщо навколо села землю скупить агрохолдинг — йому вже село не потрібно. Я так бачу, у нас поступово села будуть зникати. А там, де немає інфраструктури, там і земля дешевша: просто поле. Комбайни можуть у майбутньому ходити від Карпат до Дніпра. Це — неправильний підхід.
І в село ж люди майже не повертаються — поступово міграція з села іде. Молодь переселяється в міста або районні центри. Тому потрібно, щоб працювала політика зі збереження поселенської сільської мережі, з децентралізації податків із міст у села, підтримки дрібного фермера, який буде жити і створювати робочі місця. Якщо він буде на території створювати робочі місця — там буде жити село. Тому тут комплексна система. Без неї, на жаль, ми йдемо на те, що села швидко будуть занепадати, особливо при відкритті ринку землі.
Питання № 10. Як ви бачите ефективну роботу Уряду в сфері аграрної політики?
Найкращий уряд, який би займався розвитком аграрного сектору — це був би уряд зрозумілого прем’єр-міністра, який веде зрозумілу політику щодо всіх форм господарювання в Україні. Починаючи від великих експортерів, закінчуючи маленькими сімейними фермерами.
І одна-єдина людина, яка постійно веде таку політику — Юлія Тимошенко. Єдина з усіх партій і фракцій. У такому уряді було б комфортно будувати аграрну політику та політику зі збереження українських сіл, зберігати робочі місця, допомагати сімейним фермерам. Але можна довго чекати, коли ця ситуація наступить. Це тільки небо і політичні розклади мають зійтися.
Якби давали можливість зараз вести відповідну політику, то, звичайно, ми б їх розглядали і приймали б відповідні рішення. Все-таки потрібно зупинити на певний час холдингізацію шляхом правильного вектору і направленості роботи аграрного міністерства.
Вадим Івченко, заступник Голови партії «Батьківщина», УНН, 10 березня 2021 року.
