На жаль, влада не розуміє, що потрібно торгувати не землею, а тим, що на ній вирощено. Адже справжня війна за харчові продукти у світі — ще попереду.
За даними ООН, потреба в зернових до 2030 року зросте на 50%, а до 2050 — на всі 100% тому, що кількість населення до середини XXI століття збільшиться до 9,5 мільярда осіб.
Ухвалення президентською монобільшістю закону про розпродаж землі — це та червона лінія, яку влада переступила всупереч інтересам людей. Керівники країни «переламали через коліно» не лише парламент, а й 75% наших людей: фермерів, аграріїв, малих і середніх сільгоспвиробників. Адже для України питання землі є не тільки та не стільки економічним, а й в більшості соціальним. На що зможуть розраховувати малі та середні сільгосптоваровиробники в умовах відсутності ефективної правоохоронної та судової систем, не маючи можливості отримати дешеві кредити без застави, залишені без потрібної державної підтримки?!
Чому ж таким поспіхом ухвалюється законопроєкт. Провладні депутати мотивують це тим, що земля вже продається та купується. На мій погляд, тіньовий ринок потрібно викорінювати кримінальним кодексом, і проблеми з цим не буде.
Ми пропонували владі зробити поступовий перехід до правильної аграрної політики, пропонували свої напрацювання, які виписані в «Новому курсі». Весь світ сьогодні робить ставку на аграрний сектор. І нашою «козирною картою» могли б стати розвиток тваринництва та садівництва, вирощування зернових та виробництво харчових продуктів. А підтримка сільських товаровиробників дала б надію, що вони залишатимуться в Україні та розвиватимуть сільські території. Але урядовцями вибраний інший шлях — підігравання міжнародним транснаціональним корпораціям, Світовому банку.
А що ж ми вкладаємо в поняття земельна реформа? Спочатку потрібно було створити потужний середній клас на селі, легалізувавши понад чотири мільйони сімейних фермерських господарств. Дати їм підтримку, виростити й тоді вони зможуть повноцінно виступати як покупці сільськогосподарської землі. А сьогодні вони можуть лише продати землю. Купити їм немає за що, адже роками вони не отримували від держави жодної підтримки.
У минулому скликанні ми подали та навіть ухвалили законопроєкт про сімейне фермерство. Але і досі ця проблема на державному рівні не розв’язується…
На моє глибоке переконання, землею мають володіти люди, які на ній живуть та її обробляють. Земля не має бути об’єктом для спекуляцій. Закон ухвалено. За нього проголосували 240 депутатів. Норми в ньому — антинародні: продаж землі іноземцям, 210 тисяч гектарів в одні руки, ціна на гектар — мінімальна. Хоча всі розуміють, іноземці не стануть розвивати сільські території та створювати на них робочі місця. Оскільки їм це невигідно і не потрібно! Коаліція обіцяє змінювати норми цього закону до другого читання. Але ми вже не раз бачили, як під час внесення поправок до другого читання, для того, аби догодити всім і залучити якомога більшу кількість людей до позитивного голосування, в законопроєкт можуть вносити лобістські норми. «Батьківщина» буде робити все можливе, аби цього не сталося.
Наше переконання — українська земля має належати саме українському народу. Фермеру, малому та середньому сільгоспвиробнику. Тому, хто на ній працює, хто там живе, розвиває територію, платить податки в місцеву громаду! Так, продати землю можна. Але тільки один раз!
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», «Голос України», 26 листопада 2019 року.
