Орієнтація на європейський досвід ведення сільського господарства для України надзвичайно актуальна. Не тільки через створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. У числі головних орієнтирів – структурні переваги, які Україна повинна перейняти у ЄС.
Таку думку AgroPortal.ua висловив народний депутат від «Батьківщини», заступник голови парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Вадим Івченко.
У чому, на Ваш погляд, головна відмінність європейського та українського агросектору?
Вадим Івченко: У країнах Євросоюзу немає таких величезних землекористувачів, як в Україні: по 100 тис. га і більше. Основу сільськогосподарського виробництва там складають невеликі сімейні ферми, приблизно по 10 гектрарів землі. На таких площах економічно набагато вигідніше вирощувати овочі, фрукти, ягоди, виноград, а також займатися тваринництвом. У нас – навпаки. У структурі виробництва переважають відносно низьковитратні, але з мінімальною віддачею з гектара технічні, олійні та зернові культури.
Чому це погано для України?
Вадим Івченко: За останні роки частка України на зернових ринках світу зросла в рази. Але, у зв’язку зі збільшенням пропозицій, ціни знижуються, а доходи аграріїв – падають. Сьогодні економічне становище в сільському господарстві країни надзвичайно напружене. Прибутковість галузі – сумнівна. Протягом останніх 15 років рентабельність сільськогосподарських підприємств коливається від 6,8% до 27% і зараз показує чіткі тенденції до падіння. Все це не може забезпечити розширеного відтворення.
Це все-таки більше стосується великих і середніх підприємств. А як йдуть справи у самого дрібного аграрного бізнесу – господарств населення?
Вадим Івченко: Господарства людей з їх архаїчним укладом повністю залежні від особливостей попиту на внутрішньому ринку і потреб переробних підприємств. Вони практично знаходяться поза увагою держави.
У такому випадку, повернемося до експортерів. Ми регулярно чуємо про успіхи наших аграріїв на світових ринках. Виходить, що успіхи ці сумнівні і непостійні?
Вадим Івченко: Протягом останніх 14 років Україна виготовляла й експортувала аграрну продукцію переважно з низькою доданою вартістю. Це спровокувало становлення в країні експортної моделі сировинного характеру, при якій обсяги поставок продукції на світові ринки формуються виключно на основі одномоментного попиту. Це стосується, насамперед, вирощування та експорту зернових культур. Його збільшення в майбутньому до 80-100 млн. тонн на рік – економічно безперспективно.
Чому?
Вадим Івченко: З року в рік валові збори зернових культур у світі збільшуються. За оцінками Міжнародної ради по зерну, виробництво пшениці в світі в 2019/20 маркетингових роках зросте до 732 300 000 т, кукурудзи – до 1,02 млрд. т, ячменю – до 149 млн. т. Це неминуче призведе до різкого зниження цін на них, і створить загрозу для розвитку вітчизняного сільського господарства.
Але зерно експортуємо не тільки ми. Є ще США, Франція і багато інших країн. Вони нарощують обсяги?
Вадим Івченко: У країнах ЄС цей показник за останні 10 маркетингових років і прогнозу на 2015/16 МР не перевищив 27,4%. Протягом останніх трьох маркетингових років тут простежується тенденція до зменшення обсягу вирощування зернових. У США, які є провідним світовим експортером пшениці, цей показник за період 2005/06 – 2013/14 маркетингових років становив від 72,9% до 120,1%. Разом з тим, тут також відстежується тенденція до зниження цього показника до 75,9% за останні роки.
В Україні, наскільки я розумію, ці показники тільки збільшуються? Чим це може загрожувати в майбутньому?
Вадим Івченко: В Україні, навпаки, з 2011/12 МР встановилася чітка тенденція до збільшення обсягів експорту пшениці. Значне перевищення обсягів експорту над обсягом споживання будь-якого продукту, а для України це можна поширити на фуражні зернові та олійні культури, не має зараз надійно гарантованих каналів збуту цієї продукції, і будь-який збій у механізмах реалізації цієї продукції (внаслідок можливих обставин непереборної сили) може призвести практично миттєвої системної кризи галузі.
Як цьому запобігти?
Вадим Івченко: Аграрна політика держави повинна включати в себе, перш за все, структурну складову. На зміну некерованій агрохолдинізації повинно прийти неминуче розукрупнення аграрних підприємств. Увага держави повинна приділятися і тим господарствам, які займаються овочівництвом і тваринництвом, наданням реальних преференцій експорту продукції АПК з високою доданою вартістю.
Що для цього необхідно зробити?
Вадим Івченко: Сприяти розвитку невеликих фермерських господарств, які зіграли б важливу стабілізуючу роль у розвитку сільського господарства в період його переходу до ринкових відносин. Сьогодні вони забезпечують виробництво найнеобхідніших продовольчих ресурсів. До того ж, саме невеликі фермерські господарства здатні створювати гостро необхідні в сільській місцевості робочі місця. Вони ж виступають постачальниками свіжих продуктів для місцевих продовольчих ринків, а сплачені ними податки до місцевих бюджетів вкладаються в розвиток сільських територій.
АгроПортал, 5 жовтня 2015 р.
