На третій рік повномасштабного вторгнення, Україна опинилась у стратегічному куті, війна набула затяжного характеру, а росія, посилюючи свій технічний потенціал та спираючись на допомогу авторитарних країн, повільно просувається вглиб нашої території. Допомога від наших партнерів починає слабшати. На цьому фоні посилюється суспільна депресія в країні, і як результат — зростає політична криза та продовжується економічне падіння. Натомість російська економіка адаптується до війни та санкцій і навіть виросла завдяки ВПК, а демографічний ресурс у них незрівнянно вищий за український.
Хоча за минулі два роки нам вдалось звільнити понад 50% окупованих земель, відвоювати чорноморський простір, а також показати всьому світу, що українці варті підтримки і готові боронити свою землю, ми досі критично залежні від допомоги партнерів – передусім, від Сполучених Штатів Америки. Повноцінно допомогу від США Європа своїм ресурсом компенсувати не може. Вона, скоріш, може допомагати ситуативно: що виробляє – те передає, проте для наступальних дій цього недостатньо, а війна на виснаження передусім залежить від наявних ресурсів. Однозначно, найболючішим фактором скорочення підтримки від США стала її раптовість та відсутність часу на адаптацію. Тривалий снарядний голод вже негативно вплинув на події на фронті — Силам оборони доводиться вкрай ощадливо застосовувати артилерію.
Давайте розберемо три сценарії подальшого розвитку подій, спираючись на наявність або відсутність допомоги від США.
Перший сценарій. Оптимістичний. Україна отримає обіцяний пакет допомоги. Натомість від нас вимагатимуть суворої звітності витрат, будуть нові завдання з проведення реформ, а також прискіпливий нагляд за кадровою політикою. Також більш ретельно перевірятимуть повідомлення з лінії фронту. Мені відомо, що деякі заяви від нашого військового керівництва, щодо збиття російських літаків, американці ставлять під сумнів. В них є можливості бачити реальну картину зі своїх супутників, а «переможні повідомлення» трактують як дезінформацію. Допомога дозволить Україні ефективно оборонятися та швидше повертати території, які наразі окуповані росією.
Другий сценарій. Реалістичний. Ми отримаємо допомогу, але значно меншим обсягом. Скоріше за все, допомога буде виключно військова. Виділені кошти підуть як на американські корпорації для фінансування різних програм, так і на європейські країни, які допомагають нам обладнанням та боєприпасами. Наприклад Нідерландам, від яких ми очікуємо літаки F-16. Звісно, ретельну увагу США буде приділяти мобілізації в Україні, оскільки давати військову допомогу туди, де фізично недостатньо людського ресурсу, ніхто не буде.
Зрозуміло, що для переваги на полі бою, потрібна велика кількість танків, літаків типу F-16 та ударних гелікоптерів, а також амуніції та ракет. У разі зменшення допомоги, таких ресурсів ми не матимемо. Тому бої будуть запеклішими, а втрати більшими. І наші союзники мають це розуміти. Як і те, що два роки постачали Україні достатньо зброї, щоб не програти, але її ніколи не було досить, щоб виграти війну та перемогти росію. Росіяни без вагань жертвують людьми та мають великий запас боєприпасів.
Третій сценарій. Негативний. Затягування з наданням допомоги принаймні до літа. Сили оборони будуть виснажуватись, політична та соціальна криза в країні — посилюватиметься. Результатом, цілком імовірно, може бути примус до перемовин для врегулювання питання та замороження конфлікту. Проте розвивати цю тему вважаю непотрібним та шкідливим. Ситуація змінюється кожного дня, а я сподіваюсь на більш позитивний сценарій.
Я знаю, що військове командування США та НАТО усвідомлює небезпеку того, що у випадку падіння оборони України, російська армія вийде на кордони НАТО в Європі і не зупиниться там. Сьогодні у США є серйозні проблеми, та відсутність допомоги Україні їх не вирішать, а скоріше навпаки – вони будуть погіршуватись. Допомогу ми отримаємо, в цьому немає сумнівів. Але час має вирішальне значення! Те, що сьогодні робить росія — не повинно їй зійти з рук, адже саме спільні дії демократичних країн формують світ, в якому хотілося б жити.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», блоги LB.ua, 11 березня 2024 року.
