Kyiv Post поговорив із народним депутатом від «Батьківщини», членом комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Вадимом Івченком про останні досягнення військово-промислового комплексу та необхідні зміни, про потенційну співпрацю зі світовими концернами та про те, які умови Україна може запропонувати іноземним компаніям.
Наскільки реальне приєднання до мережі світових концернів із виготовлення зброї?
Попри те, що наразі Міністерство оборони проводить активні перемовини та підписує відповідні меморандуми з виробниками зброї та військової техніки в багатьох країнах, у цих процесах постає два питання: чи готові країни дозволяти своїм виробникам передавати Україні певні технології, та чи мають ці компанії фінанси для перенесення виробництва в Україну.
За словами Івченка, наразі на ці два глобальні питання відповіді немає. А суттєвим успіхом можна буде назвати прихід в Україну однієї з топкорпорацій.
Якщо велика корпорація починає виробництво в Україні, то за нею приходять страхові компанії, фінансові інституції та різні підрядні організації. Перенесення виробництва та всієї інфраструктури може коштувати мільярди доларів.
Для України це означає створення нових робочих місць, надходження податків. Таким чином корпорація залучає Україну в глобальну мережу продажу своїх продуктів по всьому світу.
«Але для таких корпорацій існує три основні перепони. Перш за все — це війна. Не кожна корпорація захоче працювати в таких умовах. По-друге, політична воля. Адже через низку причин не кожен уряд хоче співпрацювати, принаймні наразі. Наприклад, однією з таких причин є корупція», — зазначив Івченко.
«І вже третьою чергою є питання коштів. Якщо буде прийнято перших два стратегічно-політичних рішення, то тільки тоді буде розглядатися фінансове питання, яке просто буде підкріплювати відповідні політичні рішення», — додав він.
Утім наразі є такі концерни, які самі виступають із пропозиціями інвестувати у виробництво зброї в Україні. Однією з таких корпорацій є американський виробник літальних апаратів Bell Helicopter.
В Україні вони хочуть збирати бойові гелікоптери, які стоять на озброєнні ВМС США. Ці гелікоптери, що оснащені ракетами, адаптерами та іншим, мають велике значення для розвитку армійської авіації в Україні.
«Але таких компаній, які самостійно проявили ініціативу, не багато. З більшістю корпорацій треба вести перемовини та агітувати до співпраці», — зауважив нардеп.
Крім того, цьому процесу активно перешкоджає Росія. Так, наприклад, із корпорацією Bell Helicopter наразі обговорюється питання про передачу Україні 12 гелікоптерів AH-1Z Viper. За рішенням уряду США вони мають бути надіслані до Словаччини. Але процес був призупинений, коли в Словаччині обрали проросійського премʼєр-міністра Роберта Фіцо.
«Україна веде перемовини про передачу цих гелікоптерів. Якщо вони пройдуть вдало, то тільки після цього почнуться перемовини щодо глобального рішення про запуск виробництва. І якщо саме рішення про запуск швидке, то процес перенесення виробництва та всіх необхідних для його роботи структур — досить тривалий», — пояснив Івченко.
Що іноземним компаніям може запропонувати Україна?
Член Комітету ВР із питань національної безпеки зазначив, що водночас Україна працює над тим, аби створити комфортні умови для міжнародних компаній.
«Не так давно був прийнятий закон про індустріальні парки. Фактично це зменшує податкове навантаження, спрощується видача землі для охочих виробників», — сказав він.
Крім того, на сьогодні Україна може запропонувати швидке підключення до всіх мереж тощо. А також був прийнятий закон про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями в Україні, який дозволяє приймати швидкі рішення через уряд.
«Але наразі стоїть питання політичної волі та правильності підходів міністерства, яке цим керує. Зараз головна проблема — у пострадянських стандартах», — наголосив Івченко.
Наприклад, за словами Івченка, йдеться про нещодавно затверджену наглядову раду в Укроборонпромі. До її складу увійшли колишній премʼєр-міністр Олексій Гончарук, колишній міністр економіки Тимофій Милованов, а також Сергій Коновець, Давід Ломджарія, Лінді Сміт. Проблема полягає в тому, що такий склад призначено Кабінетом міністрів.
«У той час, як треба дотримуватися правил прозорості — провести відкритий конкурс на посади та набирати людей за такими критеріями, як рекомендація якоїсь корпорації. Тобто міжнародна корпорація вирішила заходити в Україну та дає рекомендаційний лист на певну людину, яка буде супроводжувати проєкт та розвивати оборонну промисловість», — пояснив він.
Тож наразі, за словами нардепа, потрібно розставити правильні «акценти». По-перше, для компаній, які вже погодилися запускати виробництво, треба оперативно призначити конкретні українські команди, які будуть супроводжувати ці компанії. Йдеться про формат “інвестиційних нянь”.
По-друге, необхідно спілкуватися з відповідними державними інституціями, щоб надати весь пакет ліцензійних дозволів для розвитку виробництва.
“По-третє, треба працювати з великими фінансовими інституціями, які інвестують у військово-промисловий комплекс, а не тільки чекати рішення Конгресу про виділення коштів Україні”, — резюмував Івченко.
Чи є прогрес у розвитку оборонно-промислового комплексу та власних підприємств?
За словами члена Комітету з питань нацбезпеки, основними досягненнями можна назвати розширення міжнародної співпраці, а також збільшення кількості боєприпасів та БПЛА різних типів (розвідувальних, ударних, FPV тощо). Крім того, запущено виробництво морських дронів та бойових машин піхоти.
«Варто відзначити, що якість є значно кращою, ніж у 2021 році. Однак, звісно, ці процеси могли би бути швидшими», — наголосив Івченко.
Втім, він додав, що є позитивні зрушення в імпорті компонентів для виготовлення легкого озброєння — він був звільнений від оподаткування та митних платежів. Для цього необхідно надати підтвердження того, що ці компоненти йдуть на виробництво дронів, кінцевим споживачем яких є Міністерство оборони.
«І тут варто ще раз наголосити: коли Україна залучить світову корпорацію з виготовлення військової техніки, то це перекриє всі інші напрямки. Оскільки це мільярдні інвестиції та вхід у мережу продажів товарів цієї корпорації по всьому світу», — сказав Івченко.
«Наразі Україні стратегічно треба мати свої заводи, що виготовляють порох та інші суміші для снарядів. Але це залежить від фінансів та дозволів інших країн поширювати свої технології», — додав він.
Наприклад, у сфері виробництва пороху Україна повністю залежить від імпорту, хоча історично вона виробляла порох ще за часів Гетьманщини — близько 300 років тому.Та, навіть, донедавна було декілька порохових заводів — у Луганській та Сумській областях. Але на цей час Луганська область окупована, а в Сумській — питання роботи зумовлене необхідністю великих капіталовкладень. При цьому сировина для пороху теж імпортна.
Також, оскільки західні партнери поки що побоюються надавати ракети з великою дальністю ураження, як-то 300-400+ км, то постає логічне питання, що турбує багатьох українців: чому Україна не може почати власне виробництво?
Як пояснює Івченко, треба зважати на той факт, що ракета летить згідно з даними з супутників, які не українські — всі вони виробляються закордонними корпораціями, які, своєю чергою, мають отримувати дозвіл від своїх урядів на надання Україні ліцензій на відповідні інновації.
«Тобто ми як би можемо зробити, але дозвіл нам не надають. Певною мірою це повʼязано з побоюванням Сполучених Штатів спровокувати Третю світову, якщо Україна почне уражати обʼєкти глибоко в Росії. Утім, виходячи з перемовин по цьому питанню, я оптимістично налаштований», — сказав член Комітету з питань нацбезпеки.
Пріоритети на 2024 рік
Івченко розповів, що “у 2024 році в розвитку оборонно-промислового комплексу варто виділити головну мету — зміна радянських підходів та запровадження прозорості в діях уряду”, а також розширення співпраці з міжнародними компаніями й створення сприятливих умов праці для тих, хто вже висловив бажання працювати в Україні.
“Важливо втілити прозорі механізми корпоратизації — перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, виробничих і науково-виробничих об’єднань у відкриті акціонерні товариства”, — додав Івченко.
Тож попри недоліки в діях української влади та численні російські наративи про “бідну, погану та корумповану Україну” варто памʼятати та наголошувати, особливо в Західному суспільстві, що головним в Україні є суспільство, тобто нація, яка є рушійною силою в прогресі країни, і що саме завдяки якій Україна дає відсіч могутньому ворогу ззовні та його агентам усередині.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», інтерв’ю для Kyiv Post, 15 лютого 2024 року.
