У різних країнах по-різному підходять саме до дотацій фермерам та сімейним фермерським господарствам. Але єдине, що можна сказати, – вони існують у всіх розвинутих державах світу. Найбільшу державну підтримку в абсолютному вимірі 2014 року отримало сільське господарство країн ЄС і США – відповідно $126 млрд і $96 млрд.
Яким чином підтримується фермерський рух на американському континенті — у США та Канаді? І на кого уряди цих країн зробили ставку — на невеликі фермерські господарства чи на високотоварні ферми?
США
У США, як і в Європі, з початку 90-х субсидували фермерів приблизно на $50 млрд у рік. 2013 року суму скоротили до $20 млрд через підвищення рентабельності в галузі. Хоча потрібно зазначити, що підтримка сільського господарства і в США, і в ЄС є однаково величезною, різниця в підходах. Якщо у Європі орієнтуються більше на соціальну стабільність, то в Америці виходять зі стану самої економіки. У роки кризи рівень субсидування американських аграріїв помітно збільшується, а в дохідні — знижується.
Державне регулювання аграрного сектору в США передбачає застосування таких критеріїв, як позики, кредити, податки, дотації, ціни, налагодження контрактної системи з чіткими термінами доставки, обсягами й ціною, визначені шляхи для збуту продукції. Конкурентоспроможність на міжнародних ринках забезпечується шляхом урядового впливу на обсяги випуску сільськогосподарських товарів, стабільність політики ціноутворення та прибутків фермерів, адже це є основою сільського господарства США. Понад те, ведення фермерського господарства — це стиль життя у сільській місцевості.
До 2014 року високотоварні ферми у США отримували майже 48% всієї урядової підтримки. І хоча невеликі сімейні ферми отримують невелику частку урядових виплат, однак ці виплати дозволяють фермерам залишатися на плаву.
Ще один із ринкових інструментів підтримки фермерства: у США існують два види цін — цільові (гарантовані) та заставні (ставки). Перші гарантують фермерам достатній рівень доходу для самофінансування розширеного виробництва. Сільгосппродукція реалізується за ринковими цінами, які можуть бути вищими, нижчими або дорівнювати цільовим, а наприкінці року виробник одержує різницю між цільовою і ціною реалізації, якщо остання нижча. За заставною фіксованою ціною (ставкою) фермер здає продукцію в Товарно-кредитну корпорацію під заставу в тому випадку, коли ринкові ціни нижчі від заставної. Закладена продукція протягом 9 місяців може бути викуплена фермером, якщо ж не викуповується, то переходить у власність товарної корпорації, а фермер отримує грошову компенсацію за заставною ціною (ставкою) із відрахуванням витрат на зберігання.
Також у 2014 році звичну для країни пряму бюджетну допомогу було замінено на законодавчому рівні іншим інструментом — страхуванням ризиків. Американський Конгрес у 2014 році прийняв Закон про сільське господарство, яким затвердив виділення упродовж кількох років $956,4 млрд на запуск цілої низки програм, зокрема у галузі торгівлі, сільськогосподарських досліджень, відновлюваної енергії та продовольчої допомоги. А прямі виплати були замінені страховими. Тобто, головним орієнтиром стало страхування врожаю, і концепцію страхування було розширено на інші сфери, наприклад, на виробництво продуктів харчування.
Канада
Сімейні ферми в Канаді становлять близько 98% усіх господарств країни. Проведений 2011 року в Канаді державний перепис сектору АПК показав, що кількість ферм у Канаді зменшується. Однак середній розмір ферми збільшився, оскільки ті фермери, які вирішили продовжити свою діяльність у секторі АПК, консолідують свою діяльність. Нині ж відбувається бум ферм-одномільйонників — тих сімейних ферм, валовий дохід яких дорівнює одному мільйону доларів. Кількість таких господарств — 5902.
Фермерство в Канаді займає 1,7% національного ВВП та працевлаштовує приблизно 277,6 тис. канадців.
Сільськогосподарське виробництво Канади отримує державну підтримку шляхом фінансування окремих галузей сільського господарства та фермерських господарств через: надбавки до ринкових цін для забезпечення дохідності виробленої продукції; надбавки до обсягів виробничих витрат у формі кредитної підтримки; виплати відсотків за кредитами; гарантії за кредитами; податкові пільги щодо підтримки дохідності сільськогосподарського виробництва; підтримка у галузі страхування.
Окрім того, в країні діють програми підтримки окремих територій. Та потрібно визнати, що суми, які виділяються на підтримку, в рази менші, ніж у США або ЄС, оскільки існує унікальна державна монополія на закупівлю сільськогосподарської продукції. Експорт обмежується за допомогою високих мит. Більш того, ціни на кінцевий продукт у Канаді від 30 до 300% вищі, ніж в інших країнах. Таким чином, покупці з власної кишені високими цінами підтримують національного виробника. А спеціально створені державні компанії регулюють пропозицію молока, сиру, яєць та птиці на ринку, контролюючи внутрішнє виробництво.
Також працюють програми кредитування під малі відсотки або часткове покриття процентів і пільгове страхування.
Україна
В Україні, на жаль, сільськогосподарських кооперативів надзвичайно мало, в першу чергу, за відсутності на державному рівні програми їхнього розвитку та підтримки, а також — належної законодавчої, зокрема податкової бази.
Станом на 1 січня 2017 року сільськогосподарських виробничих кооперативів налічується всього 993 одиниці. Сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів зареєстровано лише 1097 одиниць, причому, із їхньої загальної кількості здійснюють господарську діяльність лише 589 одиниць.
Становлення та розвиток кооперативних форм господарювання у сільській місцевості, відродження реальних кооперативних відносин в аграрному секторі України необхідно розглядати як стратегічний ресурс розбудови ринкової економічної системи у сільському господарстві та комплексного соціально-економічного розвитку сільських територій.
Одним із ключових факторів, які гальмують розвиток сільськогосподарської кооперації, є недосконалість чинного законодавства, яким регулюється діяльність кооперативів та його розпорошеність.
У 2009 році було започатковано цільову державну програму підтримку кооперації на селі, що у свою чергу спричинило зростання кількості кооперативів одразу на 30%. Програму так і не було реалізовано через зміну уряду, внаслідок чого кількість кооперативів у 2010 році скоротилась із 1419 до 1401. Фінансову підтримку кооперативів було відновлено 2011 року. Її обсяг у 2013 році скоротився у 8,5 разу, що також спричинило хвилю закриття сільськогосподарських кооперативів.
Відведення недостатньої ролі для кооперації у процесах реформування аграрного сектору економіки України стало однією з основних причин погіршення соціально-економічного та екологічного стану сільських територій. А запроваджена у 2017 році нова система державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників (прямі бюджетні дотації) є щонайменше некомплексною і такою, яка не сприятиме розвитку малого та середнього виробника та розвитку сільськогосподарської кооперації на селі.
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», Agropolit, 27 червня 2017р.
