Місцеві громади повинні самі розпоряджатися податковими надходженнями, тільки так децентралізація сприятиме сільському розвитку.
Світовий досвід показує, що основу місцевих бюджетів становить податок на доходи фізичних осіб.
Ресурсні податки (збори) лише доповнюють основний потік. І зовсім непритаманною для розвиненого світу є практика України настільки сильно провокувати інтерес місцевої влади до надходжень від акцизу за випитий місцевими жителями алкоголь чи викурені цигарки. У нас – все навпаки.
Громади не мають можливості закласти фундамент збільшення надходжень на майбутні періоди та розраховувати на сталий сільський розвиток.
А делегувати на місця зобов’язання, і особливо соціального характеру, за відсутності можливості у громади впливати на місцеву економіку та розвиток місцевого бізнесу — утопія!
Також потрібно розуміти, що сьогодні відбувається неспинний процес централізації економіки. А сільський малий та середній бізнес у всіх галузях та сферах все далі програє конкуренцію національним чи глобальним гравцям.
Тобто малі та середні сільгосппідприємства витісняють холдинги, роздрібну торгівлю — торові мережі тощо.
Сільський розвиток – це постійний процес по висхідній.
Підприємець на селі якщо трохи більше заробив, то більше сплатить до місцевої казни прибуткового податку і більше витратить грошей в місцевих магазинах, кафе, перукарні, спортивній секції для дитини, майстру на обладнання каналізації пристарілим батькам, і т.д.
Умови покращуються, хочеться залишатись в селі і наступного року працювати ще з більшою зацікавленістю.
Натомість коли гроші спускаються згори вниз, розвиток можливо і є, але він не сталий. Тому стійкість місцевої громади до протистояння поштовхам ззовні є нижчою.
Навіть скажу більше — це залежність. Як з людиною, яка не йде сама, а спирається на чиїсь плечі. Однією рукою на субвенції, іншою — на трансферти…
Питання доволі складне до сприйняття, але ми маємо почати про це говорити.
Що потрібно зробити?
Аграрна політика має бути підпорядкована політиці сталого сільського розвитку. Стабільною має бути соціальна політика, екологічна пильність та продовольча відповідальність.
А в центрі цієї політики має стояти саме людина, а не тонни, проценти рентабельності, позиції на світових ринках.
Фермери мають отримати право сплачувати суттєво нижчі ставки податки на свої доходи порівняно зі ставками оподаткування товариств та холдингів.
Сільські жителі мають перестати бути населенням, а стати рівноправними товаровиробниками і одержувати основні гроші аграрного міністерства.
Самоврядування повинне отримати більше фіскальної автономії. Тільки так можна утримати підприємців, які формують додану вартість, трудові доходи та прибутки, запускають місцеву економіку, а не виводять доходи за межі села, області чи навіть країни.
Людина має бути в центрі політики держави не лише на словах та в статтях Конституції, а і на ділі.
Земля повинна працювати на зростання статків українських селян у першу чергу.
В іншому разі гонитва навипередки із американцями, хто більше відвантажить у Африку олії чи зерна при постійному сповзанні доходів сільських жителів та громад (ми вже й так на останньому місці в Європі) призведе до того ж ефекту, який мав колишній СРСР: люди не витримають!
Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», Економічна правда, 27 червня 2019р.
