Загалом до Лубенського району тимчасово переїхало близько 25 тисяч громадян з інших регіонів, що потерпають від війни. Голова районної ради Тетяна Качаненко, керівниця районної «Батьківщини», одразу почала шукати можливості допомогти людям. «Із самого початку війни ми дуже серйозно співпрацювали зі своїми колегами із західних областей. Завдяки ним, ми мали регулярні вантажі з продуктами харчування, які вже в перші дні війни розвезли багатодітним родинам переселенців на території […]
Загалом до Лубенського району тимчасово переїхало близько 25 тисяч громадян з інших регіонів, що потерпають від війни. Голова районної ради Тетяна Качаненко, керівниця районної «Батьківщини», одразу почала шукати можливості допомогти людям.
«Із самого початку війни ми дуже серйозно співпрацювали зі своїми колегами із західних областей. Завдяки ним, ми мали регулярні вантажі з продуктами харчування, які вже в перші дні війни розвезли багатодітним родинам переселенців на території всього району. Завдяки цій співпраці, мені вдалося вивезти й розселити на Західній Україні багатьох людей, наприклад, з Ірпеня. Також у нашому районі ми знайшли приміщення та розселили багато людей», – згадує про ті події пані Тетяна.
Разом із допомогою для ВПО, жінка шукала можливість допомагати військовим.
«Я живу неподалік траси, тому в мене була змога розселяти військових на ніч із дороги, щоб вони могли поспати в теплі, помитися та поїсти домашньої їжі. У мене вдома ночувало багато колег, які переганяли автівки з гуманітаркою чи перевозили допомогу для фронту. Я мала за честь допомогти їм хоча б таким чином. Маю доволі великий будинок, зараз у ньому мешкають 19 переселенців», –розповідає керівниця районного осередку партії.
Тетяна Качаненко працювала у хабі «Співдії», звідти з волонтерами розвозили продукти кожній родині переселенців.
«Вантажила у власну автівку, службову, залучала бус. За день об’їжджала 15-20 родин, доставляла гуманітарну допомогу в Лубни, Гребінку. Їздили в такі села, що там і дорог фактично немає. Щодня ми мали маршрути й довозили пакунки у найвіддаленіші села, співпрацювали з церквою. Завдяки співпраці з Червоним хрестом, наша громада отримала ще 300 продуктових наборів. Не було жодного дня, щоб я кудись не їхала, комусь не допомагала, кудись когось не селила», – додає Тетяна Качаненко.
Кожен на своєму місці наближає нашу спільну перемогу!
