«Днями я був у селі, де люди навіть не знали, що їх звільнили, що окупанти пішли. Виходили з обережністю і, коли побачили машину з українськими номерами і з прапором, то кидалися в обійми і починали плакати. Емоційно дуже тяжка історія».
Так зустрічають українських воїнів на деокупованій Київщині, розповідає боєць територіальної оборони Ірпеня Артем Гурін.
Боєць нині допомагає людям із найвіддаленіших сіл і міст, які звільнили з окупації.
«Я зараз займаюся доставкою до тих місць, куди ніхто, окрім нас не доїжджає. Зазвичай їздять по центральних вулицях, а на окраїни чомусь ніхто не доїжджає. Там не вистачає їжі, люди голодні. Я зараз доїхав до Іванківського району, під Чорнобиль, у ті села, які мало хто знає. Я намагаюся зараз такими селами займатися, бо в Ірпені вже є кому допомагати», – розповідає Артем.
За час героїчного протистояння українців проти загарбників Артем Гурін і його близькі відчули на собі увесь жах війни. Брат та батько Артема теж боронять нашу країну, а його матері Ользі Гуріній довелося прожити 5 днів в окупації у крихітному підвалі в Ірпені. Разом із нею ховалися від російських куль і танків ще 10 дорослих та чотирьохрічна дитина. На щастя, найстрашніше вже позаду – їм усім вдалося врятуватися.
«З самого початку війни і до сьогодні допомагаю людям. Спочатку в організації евакуації через Романівку, пошуці ДРГ, а вже потім допомогою людям у деокупованих населених пунктах», – зазначив Артем. До війни він був підприємцем – мав мережу аптек у Ірпені, Гостомелі та Вишгороді. За 2 місяці до початку військової агресії росії склав присягу депутата Ірпінської міськради. Артем розповідає, що вступив до лав територіальної оборони без вагань, адже для нього присяга депутата – це не пусті слова, а обов‘язок перед народом.
«Правда на нашому боці. Доки є ми, наші близькі та друзі, наша рідна земля і дім, нам завжди буде, що боронити. Постріли припиняться, нарешті замовкне сирена – Україна переможе!» – впевнений Артем Гурін.
