Буває так, що нації увічнюють своїх поетів. Але трапляється ще й так, коли поет увічнює націю і народ! І це якраз про нашого Кобзаря.
Бо він не просто «один з великих». Шевченко навіки вписаний в генотип України, він його невід’ємна чинна складова…
Вірші Тараса – як кольори на вишитій сорочці, як дніпровські пороги або стежка біля батьківської хати.
Архетип і оберіг, «совіть і закон», – за влучним висловленням Ліни Костенко.
Це не поет, про якого варто просто пам’ятати. Шевченко належить сьогоденню так само, як і історії. Він – пророк прямої дії, його вірші не мають терміну давності. Бо він не згадує, а кличе до бою, не оповідає, а примушує йти і робити!
У ці дні пригадую перші спроби демократичних протестів у парку імені Тараса Шевченка біля київського університету. Без перебільшення, він був тоді повноправним і головним учасником подій, він поза часом незримо присутній серед людей. Бо навіть той, хто прийшов з цікавості, «просто подивитися», коли чув слова великого «Заповіту», вже за мить рвався особисто «рвати кайдани» і боротися за свободу, волю та незалежність…
Нам цінний Шевченко, нам він дорогий і рідний. Особливо сьогодні, коли наша держава, наш народ ведуть священну та праведну боротьбу за свободу та волю незалежної України!
Я точно знаю: народ, що має у своєму арсеналі таку поезію і такого велетня, – ніколи не буде скореним, не буде переможеним і не буде байдужим!
Тому від душі і від щирого серця кажу сьогодні: зі святом, Україно!
