У світі панівним енергетичним трендом є збільшення частки відновлюваних джерел енергії, або так званий «зелений» перехід.
В Україні «зелена» енергетика також розвивається, хоча й попри численні труднощі. Але навіть експерти в галузі енергетики, обізнані в закордонному досвіді, недостатньо знають українські реалії, а місцеві керманичі не розуміють як повноцінно розкрити зелений потенціал територій.
Саме для того, щоб на власні очі побачити, як працюють енергетичні підприємства та інфраструктура (насамперед «зелені») дізнатись про їх проблеми та поспілкуватись з місцевою владою, ми вирушили в «Зелену експедицію».
Проект «Зелена експедиція» є ініціативою парламентського міжфракційного депутатського об’єднання (МФО) «Зелена енергія змін», до якого увійшли депутати-представники різних політичних сил та фракцій. Відвідуючи регіони України ми маємо за мету привернути увагу українського суспільства та представників влади різного рівня до питань сучасного інноваційного розвитку економіки та енергетики України, ідентифікуючи наявні перешкоди для його реалізації.
Проект створений для ознайомлення зі станом енергетики з акцентом на об’єкти, що виробляють електричну і теплову енергію з відновлюваних джерел та найкращими практиками підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження.
До команди проекту крім народних депутатів з МФО «Зелена енергія змін» входять експерти, науковці, представники громадських організацій та журналісти, що опікуються зазначеними проблемами в Україні.
Вже відбулись дві експедиції: одна — на схід країни, друга — на захід. Перша експедиція тривала чотири дні і охопила Донецьку, Запорізьку та Дніпропетровську області. Вона була присвячена переважно енергогенеруючим об’єктам та енергетичній інфраструктурі. Під час другої поїздки експедиція завітала до Волинської, Рівненської та Хмельницької областей і більшою мірою зосередилась на найкращих вітчизняних практиках підвищення енергоефективності та енергозбереження, а також використання відновлюваних джерел енергії у великих містах.
Тож висновки за результатами обох поїздок можна розділити на два сектори: енергетичні об’єкти країни та «зелені» практики в населених пунктах. Насамперед хочу поділитись своїми висновками щодо стану енергетики — експедиція відвідала атомну, теплову, велику та малу гідро-, вітрову та сонячну генерації.
Теплова енергетика
За словами експертів через економічну кризу в Україні існує надлишкова потужність вугільної теплової генерації та об’єктивні проблеми з постачанням вугілля. Але за прогнозами саме вугілля в Україні буде поступово заміщене сонцем, вітром та біомасою (на відміну від Німеччини, де відновлювана генерація замістила атомну).
Не слід забувати, що після енергетичного переходу до зелених технологій перед державою постануть додаткові виклики. Наразі теплові електростанції виконують роль маневруючих потужностей, виступаючи компенсаторами пікових навантажень у мережах. При їх поступовій заміні питання компенсаційних потужностей буде загострюватись, оскільки ні сонце, ні вітер на сьогодні на здатні забезпечити достатній рівень балансу. Але це питання поступово вирішиться з розвитком акумулюючих технологій.
Та ж Німеччина готується до закриття вугільних електростанцій, оскільки їх прибутковість знижується, хоча вони не вичерпали свій ресурс. Чверть вугільних генеруючих потужностей в найбільшій економіці Європи можуть закрити достроково, якщо оператори відмовляться від витрат на модернізацію, щоб утримувати старіючі станції.
Велика Британія також в перших рядах на шляху до відмови від викопного палива — 21-го квітня держава вперше за півтора століття провела добу, протягом якої зовсім не використовувалась електроенергія, для вироблення якої спалювалось вугілля.
Коли в Україні постане питання, які станції будуть першими закриватись або зменшувати свою потужність, тоді питання екологічності енергоблоків та відповідності кліматичній політиці може стати на перше місце. За словами керівництва Слов’янської ТЕС, яку ми відвідали в першу Експедицію, екологічні стандарти стають ключовим фактором для прийняття рішень вже при розробці проектів модернізації — вони завчасно готуються до майбутньої “конкуренції на виживання”.
На Слов’янській ТЕС
Втім, великі об’єкти теплової електрогенерації, як-то Слов’янська ТЕС в Донецькій області та багато інших, в переважній більшості є важливими містоутворюючими підприємствами, що дають робочі місця великій частині місцевого населення. В Європейському Союзі за будь-яких умов дбають про те, щоб внаслідок закриття станцій люди не лишились без засобів для існування. Тому і в Україні завчасно треба думати про майбутнє людей та їх родин, держава повинна мати довгострокові плани підтримки власних громадян.
Завданням держави є здійснити перехід до «зеленої» енергетики таким чином, щоб жодна залежна від станції родина від цього не постраждала і не втратила джерело доходів. Але в Україні ще немає відповідей на питання, як убезпечити людей від втрати роботи в нових, “чистих” умовах функціонування енергетичних ринків.
В Україні є і невеликі «зелені»” об’єкти, які так само виробляють одночасно теплову і електричну енергію, але в значно менших масштабах. Один з таких прикладів ми побачили під час першої Експедиції. Якщо мені хтось казатиме, що, мовляв, «зеленому» бізнесу важко розвиватись в Україні, я наводитиму приклад біогазового заводу у Волновасі, який має електричну потужність 1 500 кВт і теплову потужність 1 200 кВт. Він розташований всього в якихось 20 кілометрах від лінії фронту.
Через небезпечне розташування у підприємства були труднощі не тільки з отриманням фінансування, а й навіть з запрошенням іноземних технічних консультантів, яким заборонено відвідувати зону конфлікту. Але, попри всі всі ці перешкоди, біогазовий завод готується до запуску. Він перероблятиме відходи від власного сільськогосподарського виробництва — тобто “зелені” технології можуть розвиватись навіть в умовах війни. Хто хоче, той шукає можливості, а не виправдання! І власники Волноваського біогазового заводу знайшли такі можливості, отримавши фінансування від Європейського банку реконструкцій та розвитку.
Атомна енергетика
На прикладі Хмельницької АЕС ми побачили, що атомна генерація не налаштована здавати позиції. Навпаки, на станції ґрунтовно наводять аргументи щодо продовження давно законсервованого будівництва ще двох реакторів. З одного боку, атомна енергетика не робить викидів парникових газів, тож її не відносять до причин глобальної зміни клімату. З іншого — до «зеленої» її аж ніяк не віднесеш, вона здійснює вплив на навколишнє середовище та має величезні ризики (згадайте Чорнобиль, Фукусіму). Цей дуалізм робить досить складною оцінку перспектив розвитку атомної генерації в контексті переходу до «зеленої» енергетики.
Частка атомної генерації в деяких країнах скорочується, а в деяких, навпаки, зростає або може з’явитись, як, наприклад, в Польщі, де збираються побудувати атомну електростанцію для зниження сильної залежності від вугільної генерації та імпортованого газу. Однак, вартість нового будівництва енергетичних блоків АЕС в світі постійно зростає, в першу чергу, в зв’язку із посиленням вимог щодо безпеки її функціонування, в той час як вартість «зеленої» енергетики швидко зменшується. Нагадую, що в Німеччині відновлювана генерація в першу чергу витіснила саме атомну.
В Україні на сьогодні для закриття атомних станцій поки що немає ні політичної волі, ні економічної доцільності. Але, якщо ми навіть подовжимо їх функціонування на 10-20 років, це не може тривати вічно — ми повинні мати бачення наступних, більш довгострокових дій. Необхідно подбати про міста-супутники та висококваліфікований персонал вітчизняних АЕС, професійні та наукові знання яких як сьогодні, так і в майбутньому будуть вкрай необхідними для України.
На жаль, поки що не вироблене кваліфіковане рішення щодо майбутньої долі атомної генерації. Сподіваємось, на це питання відповість (і це має бути обов’язково) оновлена Енергетична стратегія України на період до 2035-го року, очікуємо на остаточний її варіант.
Гідроенергетика
Гідроенергетика України ще має значний потенціал для розвитку. Однак сьогодні вже багатьма країнами електроенергія, вироблена великими ГЕС (на відміну від малих), не відноситься до тієї, що вироблена з відновлюваних джерел енергії. Причиною цього є негативні екологічні наслідки, які виникають при їх будівництві.
Однак, необхідно враховувати, що існуючі в Україні великі ГЕС та ГАЕС виконують важливу роль маневрених потужностей, а їх зупинка (спущення води) — це процес, який може мати неоднозначні наслідки для населення та екології. Наприклад, незрозуміло, що робити з накопиченим мулом, як спуск води вплине на водопостачання міст, зрошення та ін.
Тому доречно продовжувати використовувати існуючі гідроелектростанції, модернізуючи їх при цьому. Так, наприклад, на Дніпровський ГЕС у Запоріжжі (потужність — 1 569 МВт), незважаючи на куце залишкове фінансування, вже оновили частину турбін та продовжують реконструкцію, що в тому числі дозволяє збільшити діапазон маневрування та обсяги виробництва “зеленої” електроенергії.
Мала гідроенергетика, за сучасним визначенням, на відміну від великої, є об’єктом відновлюваної енергетики і також може здійснювати важливі стратегічні задачі. Так, мала Млинівська ГЕС в Рівненській області, де ми побували під час другої Експедиції, незважаючи на свою потужність всього лише близько 0,36 МВт і неспівставне з Дніпровською ГЕС виробництво електроенергії на рівні 2 млн кВт-год на рік, є важливим стратегічним об’єктом, оскільки підстраховує Рівненську АЕС в забезпеченні водою для охолодження реакторів та очищує річку від сміття.
З одного боку, більшість існуючих об’єктів малої гідроенергетики України використовує застарілі технології та обладнання, які можуть наносити шкоду екології, в силу свого будівництва в минулому століття. З іншого — є нові малі ГЕС, які завдають мінімального негативного впливу на довкілля, а, порівняно з об’єктами енергетики, що працюють на викопному паливі, вони взагалі виглядають досить безвинно.
Важливо чітко розуміти ситуацію щодо кожної конкретної станції: це бізнес-проект, який заробляє, негативно впливаючи на екологію (хоч, можливо, і не значно), або проект, який першою метою має забезпечення місцевої громади електроенергією (а також працює на засадах етичності і приносить доходи до місцевого бюджету). Крім того, в Європі мала гідроенергетика дуже поширена і розвивається. Виходячи з цього, потрібно визначатись щодо подальшої долі та перспектив малої гідроенергетики в Україні. Це ще одне питання, яке повинен вирішити Уряд в оновленій Енергетичній України стратегії на період до 2035-го року.
Вітрова та сонячна енергетика
Після ухвалення нашого комітетського Закону №514-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії» з’явилися дійсно конкурентні умови для виробників відновлюваної енергетики. Якщо хочеш побудувати вітропарк, то можна придбати або українські вітряки й отримати бонус до «зеленого» тарифу, або імпортне обладнання — бар’єри тепер зняті.
Ботієвський вітропарк
При використанні 30% вітчизняного обладнання передбачено надбавку в розмірі 5% до зеленого» тарифу, при 50% — надбавка становить вже 10%. Це є не тільки гарним стимулом до створення «зелених» робочих місць в Україні, але й дозволяє здійснювати “зелену” трансформацію економіки України вітчизняними силами (розвивати внутрішнє промислове виробництво). Так, вітчизняні компанії вже самі займаються інноваціями, впроваджуючи, наприклад, власноруч розроблені трекери — системи, які дозволяють рухатися за сонцем панелям на сонячних станціях, збільшуючи продуктивність вироблення електроенергії на третину.
І у нас є приклад сучасного «зеленого» виробництва вітроенергетичних установок мультимегаватного класу «Фурлендер Віндтехнолоджи», що знаходиться в м. Краматорськ (Донецька область). Ця компанія не лише викупила німецькі ліцензії та інтегрувалась у міжнародні ланцюги кооперації, але й вже постачає вітряки української зборки за кордон, в Казахстан, де побудовано вітропарк потужністю 45МВт в м. Ерейментау. Вони адаптували німецьку технологію під стандарти пост-радянських країн і досягли великого ККД.
Закон про «зелений» тариф у 2008-му році поклав початок створенню індустрії, після чого були побудовані великі об’єкти, такі як Ботієвський вітропарк та Токмакська сонячна електростанція в Запорізькій області, які ми відвідали під час першої «Зеленої експедиції». Для початкового етапу, фактично, зародження відновлюваної енергетики, в українських реаліях це непогано, хоча за 10 років в інших країнах вдалося досягнути значно більшого прогресу, ніж в Україні. Необхідно прийняти виважене й ефективне рішення, щоб подальший розвиток та будівництво нових об’єктів відновлюваної енергетики відбувалось, в першу чергу, в енергодефіцитних регіонах країни. Принцип «локально виробили – локально спожили» ніхто не скасовував і він є найбільш прогресивним.
На Токмакській сонячній електростанції
Водночас компанії, які вже понад 5 років експлуатують інноваційне обладнання, вже набули важливої компетенції для того, щоб розширювати свою активність та ділитися своїм досвідом і знаннями з прийдешніми інвесторами. За своє «піонерство» вони також мають отримувати подальшу підтримку від держави, яка полягає, насамперед у забезпеченні дотримання початкових інвестиційних умов.
Екологічні вимоги покликані знизити техногенне навантаження на населення та навколишнє середовище, яке здійснюють великі енергетичні та промислові підприємства, що використовують викопне паливо. Вплив може бути не тільки на здоров’я людей, які проживають поблизу «небезпечних» та «брудних» об’єктів, але й на мешканців сусідніх районів, областей.
Посилення екологічних вимог стимулює зростання кількості так званих «зелених» робочих місць на об’єктах «зеленої» генерації та інфраструктури, які є безпечними для здоров’я та життя людей. Маріупольський металургійний комбінат веде облік «днів без травм» та «років без жертв». Їх увага до безпеки працівників гідна поваги, але це демонструє, наскільки небезпечними є енергоємні галузі, що використовують багато викопного палива, особливо в металургії.
Водночас «зелені» робочі місця є не менш високооплачуваними, оскільки вимагають висококваліфікованої робочої сили, при цьому небезпека на виробництві є мінімальною.
Великі підприємства, які використовують викопне паливо, здійснюють негативний вплив на довкілля, а, як наслідок, і на здоров’я місцевих мешканців. Натомість відновлювана генерація є максимально безпечною як для навколишнього середовища, так і для людей.
Три промислових гіганти, які ми відвідали — Маріуполь, Запоріжжя і Дніпро — мають схожі проблеми, тому для них «зелене» питання стоїть зверху порядку денного і є вкрай актуальним. Цікаво, що у кожного міста своє розуміння «зеленого»: хтось робив головний акцент на забрудненні води, хтось — на забрудненні повітря. Але це класична помилка — сприймати «зелену» тематику лише в її екологічному аспекті, так як неможливо розглядати вирішення окремо екологічних проблем без соціально-економічних та енергетичних питань. Тут необхідно застосовувати комплексний підхід.
Актуальність «зеленого» порядку денного для України не викликає сумнівів, але для його формування необхідно проводити потужну інформаційну кампанію і для населення, і для представників місцевої влади. Відвідувати регіони дуже корисно і неймовірно важливо для безпосереднього отримання інформації щодо наявних перешкод та бар’єрів в реалізації «зелених» проектів, а також отримання зворотнього зв’язку від людей щодо вже прийнятих законів в енергетичній сфері.
Це також допомагає якісно доопрацювати нові «зелені» ідеї та впроваджувати їх в майбутньому. Як люди, які формують напрямок руху держави, народні депутати-реформатори повинні тримати руку на пульсі та відчувати реальний стан справ: від позиції керівництва підприємств до думки рядового співробітника, при цьому постійно тримаючи в голові питання захисту споживача.
Після перших двох поїздок кожен зробив свої висновки: науковці перейшли з теоретичного русла до прикладного, журналісти отримали новий емпіричний досвід, громадські активісти та екологи почули про проблеми металургів і теплових станцій і зрозуміли, що співробітників та дирекцію турбують ті ж проблеми, що і їх. Місцева влада отримала досвід спілкування з експертами щодо «зелених» питань. А народні депутати з МФО «Зелена енергія змін» отримали безцінну інформацію для подальшого запровадження реформ.
Головний висновок — багато чого «зеленого» в Україні робиться попри величезні складнощі. Якби «зелений» розвиток був справжнім пріоритетом для влади, Україна вже була б «зеленою», інноваційною та модерновою.
Олексій Рябчин, народний депутат від «Батьківщини», «Новое время. Бізнес», 23 тарвня 2017р.
