Олексій Рябчин: Енергетична децентралізація

Адже застосування «зеленого» тарифу не забезпечує сталого підходу до розвитку ВДЕ в Україні та може стати значним тягарем для споживача. Однак треба зберегти можливість малим споживачам заробляти на «зеленій» генерації.

У комітеті Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки з літа 2018-го тривають гарячі дискусії щодо переформатування системи підтримки відновлюваних джерел енергії в Україні. Нагадаю, з 2009 р. і донині діє «зелений» тариф, за яким держава купує у виробників електричну енергію з відновлюваних джерел енергії. Ці тарифи прив’язані до квартального курсу євро і затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), залежно від року введення електростанцій ВДЕ в експлуатацію. Для стимулювання локального (українського) виробництва компонентів компаніям, що будують такі електростанції, надається надбавка до «зеленого» тарифу. Термін дії «зеленого» тарифу обмежується 31 грудня 2029 р.

На момент встановлення в Україні «зелених» тарифів у 2009 р. їх великий розмір був зумовлений підвищеними ризиками діяльності у сфері ВДЕ, високою вартістю обладнання, необхідністю створити привабливі умови для залучення якомога більшої кількості інвесторів. Проте упродовж останніх десяти років вартість технологій постійно зменшується, але фінансове навантаження на кінцевого споживача майже не змінилося. Поточні темпи встановлення нових потужностей також не дають змоги Україні досягти мети в 11% частки ВДЕ у валовому кінцевому енергоспоживанні, як передбачає Національний план дій з відновлюваної енергетики до 2020 р.

Щоб виправити цю ситуацію, було запропоновано ще більше знизити «зелені» тарифи, що як модель підтримки продовжать діяти лише для малої генерації, а для великих проектів було запропоновано запровадити аукціонну систему підтримки. Ці положення покладено в основу законопроекту N8449-д.

Аукціон має стати конкурентним механізмом як для досягнення встановлених цілей, так і для визначення справедливої ціни підтримки ВДЕ.

З-поміж головних ризиків цієї системи визначено спроможність українського уряду до якісної імплементації аукціонів у передвиборний рік.

Механізм продажу електроенергії, виробленої з ВДЕ, здебільшого позитивно зарекомендував себе у багатьох країнах Європи та світу, гарантуючи, зокрема, зниження вартості такої електроенергії, особливо виробленої сонячними електростанціями.

Законопроект N8449-д уже схвалено комітетом ПЕК під час останнього засідання та буде внесено до Верховної Ради для голосування в другому читанні. Його розгляд «під куполом» планується під час наступних сесійних тижнів навесні.

Основну увагу під час роботи над законопроектом було зосереджено на моделі, умовах та інших деталях проведення аукціонів, що є логічним, оскільки цей новий для України механізм є доволі складним і потребує чіткого законодавчого врегулювання.

Варто зазначити, що аукціонна модель зосереджена на великих гравцях ринку, які можуть собі дозволити будувати потужності вартістю від кількох до сотень мільйонів євро, генерувати великі об’єми електроенергії, аби вигідно продавати її державі.

Однак важливо, щоб мала генерація не була обділена увагою. Трохи більше як за десять років (1 січня 2030 р.) може закінчитися дія “зеленого» тарифу. З кожним днем це знижує шанси для малих проектів ВДЕ отримати фінансування у банківських установах.

Це доволі несправедлива ситуація, зважаючи на те, що українські реалії вже давно свідчать про необхідність інтенсивного стимулювання малої розподіленої генерації. Йдеться про створення широкої мережі так званих просюмерів, тобто певних суб’єктів ринку, які водночас є споживачами електроенергії (або інших енергоресурсів) та її виробниками. Такі просюмери виробляють електроенергію перш за все для власних потреб і мають можливість передавати (продавати) залишок до загальної мережі. Яскравий приклад просюмерів в Україні – домогосподарства, що продають вироблену сонячними панелями електроенергію до загальної мережі, адже вони отримують компенсацію за «зеленим» тарифом лише на різницю між обсягом виробленої та спожитої електроенергії.

За даними НКРЕКП на кінець 2018 р., мала генерація становила лише 12% усієї встановленої в Україні потужності (промислові електростанції ВДЕ – 88%).

Для стимулювання малої розподіленої генерації в Україні є більш ніж достатньо вагомих підстав. Насамперед це проблеми із забрудненням навколишнього середовища (повітря, води, ґрунтів тощо) та зміною клімату, які спричинені в тому числі традиційною енергетикою, що працює на викопному паливі. З іншого боку, відбувається значне зниження вартості технологій ВДЕ та їх одночасні розвиток і вдосконалення.

Більш того, розподілена генерація може вирішити серйозну проблему з безпекою та безперебійністю постачання. Українські електромережі, особливо у невеликих населених пунктах, уже давно вичерпали свій нормативний період експлуатації та потребують модернізації, що часто спричиняє знеструмлення будинків, районів чи цілих населених пунктів. Розподілені системи енерговиробництва можуть стати реальною можливістю розв’язати цю проблему та мінімізувати випадки перебоїв і відключень енергопостачання.

Одним із важливих стимулів для розвитку розподіленої генерації є організація енергетичних кооперативів, що дасть можливість населенню об’єднувати зусилля для формування власної системи забезпечення електроенергією чи іншими видами енергії з можливістю її продажу.

Для стимулювання енергетичних кооперативів зовсім не потрібно вигадувати велосипед, – варто просто застосувати найкращі світові практики. Зокрема, йдеться про застосування європейського підходу до розвитку розподіленої генерації. Лише в Німеччині існує понад 1000 енергетичних кооперативів, і їх кількість зростає у багатьох країнах ЄС. Саме з енергетичних кооперативів і приватних сонячних проектів починався знаменитий Energiewende (енергетичний перехід) у Німеччині. В 2012 р. у Німеччині енергокооперативи володіли 46% встановленої сонячної потужності. В Данії енергокооперативи почали активно функціонувати ще в 70-х роках минулого століття, – задовго до «зелених» тарифів звичайні люди збирались і встановлювали свої перші вітрові електростанції, іноді навіть саморобні.

На сьогодні Європейський Союз визнав, що кооперативи та громадяни повинні бути частиною енергетичного ринку. Саме тому на рівні останнього Четвертого енергетичного пакета ЄС «Чиста енергія для всіх європейців» було затверджено низку стимулів для їх участі в енергетичних ринках. Ці стимули мають впровадити усі країни – члени ЄС у своєму національному законодавстві.

Енергетична кооперація в Україні тільки починає зароджуватись. Яскравим прикладом є перший в Україні енергетичний кооператив у м. Славутичі, учасники якого, інвестувавши у проект еквівалент 500 дол., можуть стати співвласниками електростанцій. Я хочу, щоб таких успішних історій було набагато більше!

Саме тому мої пропозиції до законопроекту N8449-д були націлені на захист та стимулювання розвитку розподіленої генерації. Зокрема, комітетом ПЕК було підтримано пропозицію надати можливість енергетичним кооперативам з генеруючими потужностями до 150 кВт функціонувати за тими самими правилами, що і для споживачів до 150 кВт. Для прикладу, жителі населеного пункту, об’єднавшись у енергетичний кооператив, можуть розділити потребу в фінансових ресурсах на закупівлю обладнання для генерації електроенергії з ВДЕ (сонячні панелі, біокотли, вітряки і т.ін.) та споживати всі разом чисту енергію або продавати її за «зеленим” тарифом державі й отримувати прибуток. Важливим є і те, що їм не потрібно одержувати для цього жодних ліцензій.

Це сприятиме наближенню ВДЕ до населення і підвищенню зацікавленості українців у будівництві «зелених» станцій, відмові від продуктів дорогого і брудного викопного палива. Енергетична кооперація пропонує реальні можливості підвищення інвестиційної спроможності населення, оскільки члени кооперативу можуть розділити високу вартість обладнання на всіх, зменшивши в такий спосіб фінансове навантаження на кожного члена.

Також я пропонував кілька варіантів подовження дії «зеленого» тарифу для нових проектів малої генерації, проте комітет ПЕК їх не підтримав. Тому «зелений» тариф для споживачів, у тому числі для енергетичних кооперативів, діятиме до 1 січня 2030 р. з прив’язкою до офіційного курсу євро. При цьому велика генерація за результатами аукціонів отримуватиме фіксований у євро тариф на 20 років.

Наразі це маленький, проте важливий крок до формування енергетичної децентралізації вже сьогодні.

Олексій Рябчин, народний депутат від «Батьківщини», блог для «Української правди», 19 безерня 2019 року