8 травня. День пам’яті та примирення, День вшанування жертв Другої світової війни. Найстрашнішої війни в історії, війни, яка проїхала важким зубчатим колесом по цілому людству, війни, яка досі ставить перед нами запитання і не дає відповідей.
Колись ми бачили війну кілька разів на рік у кіно, сьогодні ми бачимо війну щодня у новинах. Війна з ворогом триває на нашій рідній Землі, а ветерани – не наші дідусі, а наші однокласники, брати, діти…
Тому для нас цей день має свою особливу ціну. Ніщо так не потрібно нам сильніше, ніж мир у країні. І коли тут я говорю про мир, то маю на увазі не просто припинення бойових дій на Донбасі, а мир у його вищому значенні. Я говорю про велике національне порозуміння.
За ці віки тотальних протистоянь, нищівних війн та взаємопоборювання ми навчилися вмирати за Україну. І навіть в умовах вікової відсутності незалежної держави ми зуміли створити велику славну історію. Але тепер мусимо навчитися ЖИТИ в Україні і для України.
Нам потрібен успіх, дуже потрібна своя Перемога, перемога України. Перемога, що можлива лише у єдності, у єдності через примирення…
Вічна пам’ять полеглим у Другій світовій війні.
Ніколи знову!
