8 травня – День пам’яті та примирення! 9 травня – День перемоги!
Вже 75 років минуло відтоді, як завершилася Друга світова війна. А у суспільстві досі тривають дискусії… Як називати травневі дати? Коли їх відзначати? Кого вітати та вшановувати? І, власне кажучи, ЩО САМЕ святкувати?
Історія України – то дуже складне і неоднозначне чтиво. Як і сам наш шлях, як уся наша доля. Аж приходить іноді спокуса сісти з ножицями та добре навести лад у вітчизняному літописі. Оце – відрізати, викинути й забути, а оце – лишити й прославити…
Та реальне життя – не підручник і не сторінки книги. Не на жаль, а на щастя. Бо ж тільки та історія має вищу цінність, яка досі нам болить. Тільки ті події, до яких ми досі не байдужі, роблять з нас націю…
Наші діди-прадіди, наші батьки у ті, вже далекі, часи вийшли на боротьбу з ворогом не заради партій чи ідеологій, не заради прапорів і гасел. Вони встали на бій за життя. Вони вийшли, аби здолати ненависний фашизм у всіх його проявах. Вони захищали свою родину, свою країну, свої прості та дорогі їм цінності й чесноти.
Вони не думали «чого?» та «навіщо?», «який в тім сенс?»… Вони лише знали, що треба боротися, треба долати, і, як треба, – то і вмирати треба, аби жилося дітям, онукам, наступним поколінням, завтрашній вільній Україні, вільному світові.
І саме тому ми не маємо права забути, не маємо права зрадити велику світлу пам’ять Їх… Бо й живемо завдяки Їм… Водночас ми не маємо права нікому дозволити привласнити нашу перемогу, перемогу українського народу.
Завжди вдячні, завжди пам’ятаємо, вклоняємося і схиляємо голови перед великим, беззавітним подвигом…
З Днем Пам’яті! З Днем Перемоги!
