В нашій офіційно парламентсько-президентській республіці всі рішення наче демонстративно вирішуються в ручному режимі – групою довірених владній верхівці осіб.
Услід за лобістами приватних пенсійних фондів з числа «слуг народу», про початок впровадження накопичувальної системи, як про вирішений факт, заговорив Мінфін.
Міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що Кабмін готовий виділити на пенсійну реформу не менше 60 млрд гривень з бюджету у 2023 році, підкресливши пріоритетність фінансування цього напрямку.
Нагадаю, що розгляд питання про запровадження обов’язкового пенсійного страхування ще навіть не винесений до парламенту. Втім, влада вперто намагається сформувати картинку, що діє від імені народу на благо народу.
Я особисто, мої колеги по «Батьківщині» відверто говорять про пенсійну загрозу, яку з таким азартом протягують через Раду – розвал солідарної пенсійної системи та втрату українцями без того мізерних,
зароблених важкою працею пенсій.
Щоб заздалегідь зрозуміти наслідки пенсійної «реформи» в країні з нестабільною економікою та високим рівнем корупції, можна розглянути приклади інших країн, з кращими умовами, де спробували та не вийшло.
Подібна система вже була відпрацьована в Угорщині. Щоб не отримати соціального збурення та глибокої економічної кризи, уряд націоналізував такі приватні пенсійні фонди. Позбавляється приватних пенсійних установ і Польща. У Чилі впровадження накопичувальної системи взагалі переросло в колапс для економіки. Країна пережила соціальне потрясіння, хоча на початку 2000-х реформу за їхнім прикладом нахвалювали та нав’язували Україні.
Не знайшовши шляхів вирішення нинішніх, актуальних проблем Пенсійного фонду, влада вирішила пообіцяти «пенсійні радощі» у віддаленій на десятиліття перспективі. Доки ж зібрати за ці «радощі» з українців сотні мільярдів гривень. Причому, віддати їх українці мають не добровільно, а примусово.
Що цікаво, лобісти приватного пенсійного забезпечення, автори відповідних проєктів законів вперто уникають відповідей на наступні запитання.
Яким чином в українських реаліях буде забезпечено протягом десятиліть збереження хоча б від інфляції пенсійних накопичень? І чим ці накопичення кращі від банківських депозитів?
Яка вартість адміністрування цих накопичень (оплата праці персоналу «фондів» усіх рівнів, наглядових і контролюючих органів, страхування та перестрахування накопичень тощо)?
Якими конкретно мають бути внески працівника безпосередньо із заробітної плати, внески роботодавця від фонду оплати праці (фактично невиплачена зарплата) і як це вплине на платоспроможність зарплат працівників?
Якими будуть втрати (прямі та опосередковані) Пенсійного фонду через зменшення ЄСВ чи звуження бази його нарахування, а також скільки очікують не доотримати державний і місцеві бюджети через зниження ПДФО?
Який розмір «додаткової» накопичувальної пенсії отримає працівник і на скільки меншою стане його солідарна пенсія та чи вартує ця «шкірка вичинки»?
Як вплине ця примусова пенсійна реформа на рівень і масштаби бідності, тіньової зайнятості, що зміниться в обсягах трудової міграції?
Які реальні механізми захисту багаторічних накопичень від економічних потрясінь, штучного банкрутства та злочинних дій?
Михайло Волинець, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 3 лютого 2022 року.
