Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики цієї середи планує розглянути доопрацьований законопроєкт №2693-д «Про медіа».
Упродовж тижня цей суспільно важливий проєкт закону внесли в Раду, досить довгий час не реєстрували та офіційно не оприлюднювали на сайті парламенту, цим самим викликаючи резонанс серед громадськості. Підвищена увага суспільства також пов’язана з тим, що до попередньої редакції документа було багато зауважень. Зрештою, вони залишаються й зараз.
У порівнянні з попередньою версією у новому варіанті законопроєкту його дія не поширюється на іноземні медіа (нелінійні) та іноземні платформи загального доступу до інформації. Крім того, документ забороняє офшорним компаніям бути власниками українських телеканалів і радіостанцій.
Пропонований закон також розширює повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в частині накладення санкцій на медіа. Вона отримує повноваження скасовувати реєстрацію аудіовізуальних медіа без рішення суду.
Для онлайн-медіа дрібні порушення каратимуться п’ятьма мінімальними зарплатами, значні – від п’яти до 10 розмірів мінімальних зарплат, а грубі – до 15 таких зарплат. До значних порушень належить оприлюднення забороненої інформації – зокрема будь-якої позитивної згадки про комуністичних діячів СРСР, а також висловлювань або матеріалів, які принижують або показують зневагу до державної мови. Під грубі підпадає оприлюднення інформації, що стосується держави-агресора. Зокрема, мова йде про заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, оголошення або ведення війни, порушення територіальної цілісності України.
Вершина цього айсберга, на перший погляд, досить правильна у своїй основі, але методи, згідно з якими реалізовуватимуть закон, чітко не прописані. Про це, зокрема, говорять представники ЗМІ, Національні спілка журналістів України, експерти…
У законопроєкті нечітко сформульовані вимоги до медіа, які надають органам державної влади повноваження щодо “встановлення правди”. Немає сумнівів, що такі повноваження буде використано для контролю за висловленням політичних думок, критики партій або ж посадових осіб. У цьому контексті варто поглянути на міжнародні угоди, які чітко прописують, що висловлення суперечливих думок, за умови відсутності закликів до насильства або дискримінації, не має підлягати обмеженню.
Ще однією загрозою є те, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, повноваження якої пропонують розширити до таких, що виходитимуть за межі, визначені Конституцією України, залишиться політичним органом, добір кандидатур до якого стане ще більш довільним.
До болю абсурдними є і пункти законопроєкту, які передбачають можливість блокування будь-кого в інтернеті, навіть якщо це не засіб масової інформації. Адже електронні ресурси, які не є ЗМІ, фактично не підпадають під компетенцію Нацради. Крім того, ця структура отримує можливість скасування реєстрації медіа на підставі низки сформульованих причин, що може призвести до заборони всього змісту ЗМІ протягом невизначеного часу. А це не що інше як обмеження права на свободу вираження, що можуть використовувати як інструмент цензури.
Зміни, яких дійсно потребує медіазаконодавство, – це спрощення реєстраційних процедур, збільшення можливостей для саморегуляції, збільшення можливостей для журналістів якісно і без зовнішнього втручання виконувати свою роботу. Інші ініціативи, які, власне і викладені у пропонованому законопроєкті, є, скоріше, намаганням не спростити роботу ЗМІ, а максимально загнати її у тісні рамки.
Свого часу Україна декриміналізувала відповідальність за наклеп і образу, продемонструвавши в такий спосіб усьому світу готовність розвиватися демократичним шляхом. Наша держава також висловила готовність гармонізувати своє законодавство із законодавством ЄС про аудіовізуальні медіапослуги. Роблячи численні, подекуди дуже складні, кроки на шляху до свободи слова, ми таки наближалися до основ демократичного суспільства і зародження медіаринку…
Відтак, виникає дуже тривожне питання, на яке, мабуть, кожен повинен поки шукати відповідь самостійно, – чому саме зараз ми починаємо робити кроки назад? Невже тільки заради тих можновладців, які дуже болісно читають соціальні мережі, дивляться лише сюжети, які ж самі замовили, й обмежено спілкуються із журналістами, бо бояться незручних питань і критики з боку медіа та суспільства? Не думаю, що декілька переляканих чиновників повинні бути тією причиною, яка тягнутиме Україну у прірву цензури, переслідувань за висловлювання й авторитаризму.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «ГОРДОН», 7 липня 2020 року.
