Реалії українського трудового ринку починають нагадувати дуже сумний і сірий пейзаж зразка 90-х: мізерні заробітні плати, праця без належного соціального пакета, заборгованість по виплаті зарплатні.
У таких жахливих умовах найбільш тривожною є тенденція системного порушення прав працівників, а саме постійний ріст заборгованості з виплати заробітної плати. Так, загалом по державі сума боргу перед працівниками уже сягає 3 мільярдів 130 мільйонів гривень. Така невтішна тенденція спостерігається з 2017 року, саме відтоді борги зростають щороку в середньому на пів мільярда гривень.
Минулого року влада таки спромоглася ухвалити вольове рішення – створити міжвідомчу робочу групу в Кабміні. До цього комісія щодо вирішення питань заборгованості не збиралася майже три роки. Але наразі результатів її роботи ми не бачимо. І мабуть, не можемо побачити, адже в уряді відсутнє бачення виходу країни з кризових економічних показників.
Парадоксально, що проблема своєчасної виплати заробітної плати працюючим українцям поглиблюється на тлі заяв членів уряду щодо позитивної стабілізації економіки та ефективної діяльності самих урядовців…
Наразі незрозумілим є те, чи персонально визначено в органах влади посадових осіб, які відповідають за своєчасну виплату заробітної плати. А такі особи мусять бути, оскільки Конституція України гарантує кожному громадянину право на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом, а відтак і право на своєчасне одержання винагороди за працю законом захищається. Про це варто пам’ятати керівнику підприємства та чиновникам. Але пам’яті мало – потрібний жорсткий контроль.
Саме тому разом з колегами по парламенту маємо спільно напрацювати законодавчі ініціативи, зокрема, щодо підвищення кримінальної відповідальності керівникам за невчасну виплату зарплати та встановлення щомісячної пені за її несплату. Закон також має містити пункт про те, що ті керівники, які допускають порушення з невиплати, не матимуть права надалі працювати на державних посадах, очолювати підприємства.
Своєчасна виплата зарплати і належний її рівень є запорукою подолання бідності в Україні загалом. Так, серед цілей сталого розвитку ООН до 2030 року є завдання перед урядами країн – скорочення бідності не менш ніж удвічі. І зрозуміло, що Україна, яка за статусом є соціальною державою, має показати приклад у вирішенні цієї актуальної проблеми.
На жаль, уряд і парламент України фактично відійшли від розроблення і затвердження Державних програм економічного і соціального розвитку як комплексних документів, перейшовши до затвердження Програм своєї діяльності і Державного бюджету на рік.
Зокрема, у 2016 році була схвалена Стратегія подолання бідності і щорічні заходи щодо її реалізації, але по факту ми маємо на сьогодні колосальну бідність в Україні. Зокрема, більше третини населення нашої країни перебуває за межею бідності і процес зубожіння під час поширення пандемії COVID-19 виріс. Стратегія була розрахована до 2020 року, а нова – відсутня.
Але для того, аби розв’язувати серйозні питання і проблеми потрібно навчитися мислити стратегічно, орієнтуватися на перспективу, а не задовольнятися тенденційними рішеннями та популістськими кроками. На жаль, далекоглядності владі дуже серйозно бракує, але, на превеликий жаль, страждають від цього громадяни України.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «ЦЕНЗОР. НЕТ», 9 квітня 2021 року.
