За кілька років в Україні може бути до п’яти мільйонів ветеранів та членів їхніх родин, прогнозують експерти. Це дуже багато, зважаючи на те, що на початок 2023-го, за оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, в країні налічувалося від 28 до 34 мільйонів громадян.
Які виклики це ставить перед країною, якою має бути ветеранська політика в сучасній Україні та як велика війна змінила роботу Верховної Ради? Про це народний депутат від «Батьківщини», перший заступник голови парламентського Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Михайло Цимбалюк розповів в інтерв’ю виданню «Голос України».
— Як змінилася робота парламенту після 24 лютого 2022 року? Які питання та напрями вийшли на перший план?
— І робота Верховної Ради, і, зрештою, самі народні депутати стали іншими. Усвідомили, яка велика відповідальність покладається на них у парламентсько-президентській республіці. Особливо в умовах воєнного стану.
Парламент продовжує воєнний стан та загальну мобілізацію, ухвалює законопроекти у секторі безпеки та оборони.
Можна багато критикувати Верховну Раду, і ми знаємо про рівень довіри (Верховній Раді довіряли 21 відсоток українців, за результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології у жовтні 2023 року. — Ред.).
Та я скажу не як депутат, а як юрист і громадянин: роль парламенту зросла. Попри всі виклики Рада збирається й ухвалює рішення. Майже всі лідери іноземних держав під час візитів до Києва виступали в парламенті. Бо для міжнародної спільноти також важлива діяльність і дієздатність законодавчого органу.
Майже зникла лінія розмежування між владою та опозицією. Більшість законопроектів об’єднують сесійну залу, ми це бачимо з голосувань. Пріоритетні питання, які стосуються безпеки та оборони, ухвалюються без зволікань.
Немає великої кількості правок заради правок. Є розуміння, що держава, суспільство, військова спільнота очікують рішень.
Та й представники монобільшості, які раніше поводилися, як влада, стали більш фаховими. Переважна частина з них розуміють, що всі ми в одному човні й це виклик для всіх. А ті винятки, коли народні депутати складали мандат, — це прояв того, що й парламент проходить своєрідне очищення.
Цифра
13,5 мільярда гривень передбачено в бюджеті 2024 року на ветеранську політику. Це майже вдвічі більше, ніж торік.
— Український ветеранський фонд провів опитування. Рівень безробіття серед ветеранів за рік зріс із 28 відсотків до майже 31. Понад половина опитаних хочуть розвивати власну справу. Про що це свідчить?
— Люди, які пройшли фронт і дивилися смерті в вічі, по-іншому бачать своє майбутнє і роль у цьому держави. Вони не чекають на соціальну допомогу, а хочуть бути корисні і на фронті, і в цивільному житті.
Держава реагує на ці виклики. Не завжди вчасно, але реагує. Служба зайнятості сьогодні це вже не просто підрозділ, який видає гроші з безробіття. Це сервісна служба, яка надає кредити та гранти військовослужбовцям, ветеранам, членам їхніх родин, безповоротні допомоги на створення бізнесу. Це спроба задовольнити отой попит ветеранів.
Однак треба працювати ще активніше. Галузь протезування була занедбана, у цій сфері не вистачає фахівців. Протез, виготовлений і встановлений за кордоном, потребує постійного обслуговування — це високотехнологічні прилади. Людина не може їздити за кордон через найменшу його несправність. Тому має розвиватися вітчизняна сфера протезування. Щоб кошти, які виділяє держава, освоювались тут. Щоб розвивалась галузь і було якісне обслуговування.
У цій війні порівняно з іншими зросла кількість травмованих кінцівок. росія використовує міни й боєприпаси, заборонені міжнародними конвенціями.
Фахівці кажуть, що через кілька років ветеранів разом із членами їхніх родин буде до п’яти мільйонів. Це дуже велика частина суспільства. Тому ветеранська політика потребує іншого підходу й іншої динаміки. Міністерство у справах ветеранів має бути важливим на рівні з міністерствами оборони та економіки. Повинно виконувати роль координатора. Бо сьогодні кожна галузь державного управління має стосунок до ветеранської політики — починаючи з центру і закінчуючи громадою, куди ветеран повернувся з фронту.
— На продовження теми про ветеранську політику. Верховна Рада 7 лютого відправила у відставку міністерку у справах ветеранів Юлію Лапутіну. Ваш комітет підтримав це рішення. Яка головна претензія народних депутатів до пані міністра? І що має врахувати наступний очільник Мінвету?
— Я поважаю пані Лапутіну, вона бойовий генерал Служби безпеки, яка героїчно проявила себе із захисту держави. Але міністр — це менеджер. Їй не вдалося зробити кілька речей. Насамперед не було дієвої співпраці з Верховною Радою, зокрема з Комітетом соціальної політики. Не було загалом ідеї ветеранської політики.
Третина штату міністерства не заповнена. Отже — не сформована якісна команда. Громадська рада, до якої входять представники ветеранської спільноти, постійно скаржилася, що керівництво міністерства не приділяє їм увагу, не враховує їхні пропозиції. Це неприпустимо.
Не спрацювала й ідея міністерства щодо створення інституту помічників ветерана, на яких Верховна Рада виділила 3,5 мільярда гривень. Не функціонує система забезпечення житлом. Аудиторська служба вказувала, що бюджетні кошти використовувалися неефективно. А житло для ветеранів — один із важливих напрямів. Це стимул для тих, хто має йти служити, і вдячність тим людям, які виконали свій обов’язок.
Міністерству з питань ветеранів не вдалося виконати роль координатора. А вона надзвичайно важлива. Бо це контакти і з Мінекономіки, під яким працює Служба зайнятості. І з Мінфіном, який виділяє кошти. І з Мінсоцполітики, де перетинається багато завдань. І з Мінохоронздоров’я, бо це реабілітація, медична, психологічна допомога.
Можливо, варто запровадити посаду віце-прем’єр-міністра — міністра у справах ветеранів. Державна система має бути готова прийняти велику кількість ветеранів, працювати з їхніми родинами. Люди на війні стають іншими — з іншими потребами й цінностями.
— Мінвет готує законопроект про засади державної ветеранської політики. Чи ваш комітет бере участь у підготовці? І що насамперед має бути у такому законі?
— Це має бути комплексна робота. Ефективної взаємодії міністерства з парламентом немає. Наш комітет, який має й контрольні функції, постійно виявляв ініціативу, а керівництво міністерства не реагувало. Вони готують якісь документи на рівні Кабміну. Офіційно ми цю програму не розглядали. І це насправді біда.
Ветеранська політика має включати кілька напрямів.
Цифра
908 832 особи занесено в Єдиний державний реєстр ветеранів війни на 1 серпня 2023 року, за інформацією Міністерства у справах ветеранів. До повномасштабного вторгнення в реєстрі було 500 тисяч ветеранів.
Реабілітація. Вона ділиться на дві складові: медична реабілітація і створення та відновлення реабілітаційних центрів. Мінветеранів має об’єднати систему військових госпіталів. Вони діють майже в кожному регіоні. Але одні належать Мінсоцполітики, другі — Мінохоронздоров’я, треті — Міноборони, четверті — МВС, п’яті — Службі безпеки. Ще деякі фінансуються з місцевих бюджетів. Це все треба об’єднати в єдину систему медичної реабілітації.
Психологічна підтримка. Великій частині наших захисників потрібна фахова глибока психологічна реабілітація — і в лікувальних закладах, і вдома. Щоб була система психологів, які працюють з ветераном та його родиною.
Адже зросло сімейне насильство.
Працевлаштування. Майже третина ветеранів мають фізичні травми. Потрібно створити умови, щоб вони працювали, утримували себе й родини. Шляхом грантів підтримувати ветеранський бізнес, стимулювати ті підприємства, які працевлаштовують осіб з інвалідністю.
Оздоровлення. Люди, які пройшли такі випробування, потребують регулярного медичного огляду. Це лікування і щорічне оздоровлення. Колишня система профілакторіїв, санаторіїв була зруйнована, а натомість нічого не запропоновано. Ветерани повинні мати таку підтримку від держави, щоб вони могли відпочивати й продовжувати реабілітацію.
Данина пам’яті загиблим захисникам. Це і державна програма підтримки родин, і комплекс ідеологічного виховання молоді на прикладі героїв сучасності.
Ветеранська політика має охоплювати й місцеве самоврядування. Бо якщо держава доручає підтримку ветеранів громадам, то треба дати їм на це кошти. Не може бути так, що у Львові, скажімо, учасників бойових дій міська рада заохочує щорічними преміями по 100 тисяч гривень. А в іншій громаді — самбірській чи турківській — бракує такого ресурсу.
У великих містах захисник, який повернувся з війни, потрапляє у ветеранський простір, де його супроводжують, допомагають з побутовими проблемами. А в громадах, які не мають фінансів на формування таких служб, захисник належить сам собі. Відсутність роботи, стан здоров’я, негаразди в родині — так виникають інші соціальні проблеми. Тож держава має забезпечити рівний доступ до цих програм.
— Ви один з авторів законопроекту № 9637, який має упорядкувати процедуру надання статусів ветеранам. Коли цей проект закону зареєстрували, ветеранські організації його розкритикували. Яка доля цього законопроекту?
— Він підняв пласт проблем. На мою думку, статус учасника бойових дій має визначатися автоматично. Ми мали великі дискусії на засіданні робочої групи, до якої входять представники всіх фракцій, спілкувалися з військовою спільнотою і дійшли згоди, що статус УБД треба прив’язати до виплат: є хоча б один день оплати за бойовим розпорядженням — а оплата контролюється дуже строго — є статус учасника бойових дій.
Військовослужбовець не повинен писати жодних рапортів чи заяв. Ми покладаємо відповідальність на командира. Він має написати рапорт, вказати у бойовому розпорядженні, які завдання виконує військовослужбовець, внести це в електронну базу. І крапка.
Цей законопроект, вважаю, виконав своє головне завдання — народив обговорення у військовій і ветеранській спільноті. А в дискусії народжується істина. Думаю, найближчим часом ми матимемо доопрацьований варіант законопроекту з урахуванням позиції ветеранських організацій.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «Голос України», 24 лютого 2024 року.
