Нещодавня трагічна пожежа у Харкові, яка відбулася минулого тижня, вчергове вказала на одне із низки дійсно болючих та досі невирішених питань – догляд за літніми людьми, забезпечення їм гідної старості й у підсумку збереження життя. Нині триває розслідування трагічного інциденту, під час якого загинуло 15 осіб і які перебували у нелегальному будинку для літніх людей.
Проблема не нова, бо ще 2016 року на Київщині внаслідок пожежі легального (!) будинку-інтернату загинуло 17 осіб. Насправді Україна вже багато років поспіль потребує якісного та налагодженого функціонування будинків для осіб поважного віку та пансіонатів.
Так, згідно з даними Державного комітету статистики, у нашій країні проживає понад 7 мільйонів осіб, яким виповнилося понад 65 років. Кожна п’ята літня людина – самотня. Серед одиноких є багато людей, які неспроможні подбати про себе, від так є потреба у геріатричних центрах.
Тоді як у європейських країнах вважається нормальною практикою проживання літніх людей у пансіонатах, в Україні вона сприймається неоднозначно. Так, у 80-х роках минулого століття про це явище написав Олесь Гончар у своєму романі «Собор». Герой роману відвіз своїх батьків доживати віку в будинок для престарілих, через що зазнав осуду з боку суспільства. Нині дедалі частіше відкриваються приватні заклади подібного типу, які пропонують свої послуги, але дуже важко простежити, де тут чистий бізнес, а де соціальна турбота. Вся абсурдність ситуації полягає в тому, що ці заклади перебувають наче поза законом. Держава робить вигляд, що їх не помічає, зовсім не контролюючи їхню діяльність.
У сучасних українських реаліях до таких будинків не так уже й легко потрапити – закладів не вистачає для всіх, хто потребує соціального захисту. До того ж за місце в пансіонаті потрібно немало заплатити, а гарантій якісного догляду в цих установах просто немає. Тому в Україні і створюють нелегальні будинки подібного типу. Це зрозуміло, адже дозвільні документи на їхнє функціонування оформити не так вже й легко, на заваді – бюрократія і небажанням владних верхівок вирішувати це питання.
Приблизно 25 тисяч літніх людей та тих, хто має інвалідність, є мешканцями майже сотні будинків-інтернатів, пансіонатів, а також 332 стаціонарних відділень територіальних центрів системи соціального захисту. Утім в більшості з них замість захисту, опіки та поваги літні люди стикаються з байдужістю, образами, зловживанням їхнім майном або грошима і навіть побиттям. Такими є дані моніторингу геріатричних закладів Національного превентивного механізму.
Умови проживання в більшості будинках для людей поважного віку бажають очікувати кращого – стіни у цвілі, пружинні ліжка, залізний посуд, розбиті туалети й мізерне харчування. У таких умовах проживає десятки тисяч українських пенсіонерів. Саме через такі нелюдські умови потреба реформування пансіонатів назрівала давно, але лише зараз (після трагічних ситуацій) на умови утримання людей похилого віку починають звертати увагу у владних кабінетах.
Часто пансіонати недостатньо опалюються, а пенсіонерів змушують працювати в господарстві закладу або місцевої адміністрації закладу. Також відомі факти недоглянутості одягу, постільної білизни, харчування тощо. Вочевидь, для того, аби приховати проблеми, у приміщення будинків престарілих часто не пускають відвідувачів, в тому числі друзів і близьких постояльців.
Варто зазначити, що діяльність геріатричних пансіонатів в Україні є державною монополією, оскільки утворюються, підпорядковуються, фінансуються та контролюються такі заклади виключно державними органами.
Реформа, пов’язана з функціонуванням пансіонатів, повинна бути багатоаспектною – від жорсткого контролю за роботою цих закладів та їхніх працівників до збільшення фінансування пансіонатів та заробітної плати персоналу.
А тому допоки в нашій країні поверхнево вирішуватимуть проблемні питання ми й надалі спостерігатимемо за хаосом у всіх сферах – незалежно чи це економіка, чи це «соціалка».
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «Цензор. НЕТ», 26 січня 2021 року.
