Наприкінці минулого року Кабінет Міністрів України зробив українцям новорічний «подарунок» у вигляді проєкту нового Трудового кодексу – його схвалили й передали на розгляд у Верховну Раду України. Сам проєкт закону невеликий і містить лише 10 глав і 98 статей.
За лейтмотивним задумом чиновників, проєкт кардинально змінює логіку і баланс стримувань і противаг у відносинах між працівником та роботодавцем у бік неконтрольованого збільшення повноважень роботодавця.
Безсумнівно, необхідність внесення змін у трудове законодавство назрівала давно. Чинний кодекс законів про працю було ухвалено 1971 року, і в ньому не залишилося живого місця. За 49 років дії кодексу майже в кожну його статтю вносили зміни. За останні півстоліття кодекс нажив уже 95 редакцій.
Але поки нинішня влада проштовхує свій проєкт Трудового кодексу, спрямований на жорстке згортання прав працівників, знищення профспілкового руху і навіть порушення міжнародних трудових стандартів.
У законодавчому полі взаємодія «роботодавець – працівник» не може бути однобоким. Роботодавець не є диктатором своїх інтересів, а робітник – не раб. Але саме новітній феодалізм і рабську працю передбачено трудовими договорами в проєкті цього кодексу. Він не захищає працівників у питанні робочого часу. Роботодавцю надають право звільняти коли завгодно, кого завгодно, як завгодно. Звичайно, підприємців треба підтримувати, але не шляхом обмеження свобод найманих працівників, оскільки за таких умов ми отримаємо не стимулювання ведення бізнесу, а колапс усієї підприємницької та суспільно-трудової системи. Кодекс має фундаментально захищати працівників від свавілля наймачів або держави. Тому його потрібно виписати так, щоб не було безкарним жодне порушення прав працівника.
Поданий урядом проєкт кодексу не просто порушує Конституцію в її головних параметрах, він порушує міжнародне законодавство та ратифіковані Україною конвенції про права людини. Про це вже повідомили міжнародні профспілки.
Зупинюся на основних принципах того Трудового кодексу, який пропонують у Кабміні.
Стаття 35 кодексу передбачає розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Ця стаття передбачає так зване звільнення за бажанням зайнятості. Таке поняття характерне для США та означає звільнення працівника з ініціативи роботодавця лише на підставі його одноосібного бажання, крім випадків, коли звільнення вважають незаконним, наприклад, через дискримінацію.
На практиці це означає, що роботодавець може звільнити працівника без причини. Жодних обґрунтувань, доказів поганої роботи тощо. Достатньо лише за деякий час попередити (в основному письмово), виплатити компенсацію і жодних інших зобов’язань у роботодавця не виникне. У суд звернутися теж неможливо, щоб оскаржити своє звільнення, оскільки роботодавець не зобов’язаний обґрунтовувати своє рішення.
Враховуючи це, можна сказати, що така норма про звільнення працівника за власним необґрунтованим бажанням роботодавця зводить нанівець будь-які гарантії трудових прав в Україні, робить неможливою ефективну профспілкову роботу (адже профспілкових діячів можна буде звільняти без пояснення причин) і боротьбу з дискримінацією на робочому місці.
В іншому… Важливою новацією є визначення ознак трудових відносин (стаття 13 проєкту). Для подолання незадекларованої праці в Україні, що за різними підрахунками становить до 30% ринку праці (у деяких галузях – до 80%), необхідним є встановлення чітких законодавчих критеріїв для визначення сутнісних ознак трудових відносин, які охоплюватимуть підміну укладення трудових договорів іншими формами договору і/або повністю неофіційного працевлаштування.
Крім того, ухилення від оформлення офіційних трудових відносин загрожує як соціальним гарантіям працівників, так і наповненню бюджетів та фондів, які недоотримують належні до сплати податки і збори.
Варто акцентувати увагу на тому, що трудовий договір потрібно обов’язково укладати в письмовій формі. Тобто йдеться про окремий документ із назвою «трудовий договір». Жодних наказів чи розпоряджень роботодавця тепер видавати не потрібно. Юристи переконані, що введення трудових договорів із нефіксованим робочим часом є вкрай негативним явищем. І викликає серйозне занепокоєння через високий ризик уразливості та соціальну незахищеність працівників, а також створення ілюзії зайнятості та офіційного працевлаштування.
Такі договори – не нове явище у світовій практиці. Найбільше вони поширені у Великобританії і відомі з назвою «нульовий часовий контракт». За останніми підрахунками, у Великобританії майже 3% економічно активного населення працює саме з нульовим контрактами. Ні фіксованого робочого часу, жодної впевненості в завтрашньому дні. І проблема в тому, що за законодавством їх вважають працевлаштованими, і відповідно офіційний рівень безробіття у Великобританії залишається низьким – приблизно 4%.
На відміну від чинного кодексу законів про працю, де в низці випадків розірвання трудового договору передбачено обов’язкове проведення консультацій із профспілками й отримання на це згоди, проєкт закону не містить таких положень.
Ще один пункт, на який треба звернути увагу, – уряд має на меті до кінця цього року відмовитися від трудових книжок. У межах всеукраїнської «діджиталізації» ми не заперечуємо проти таких нововведень, але все ж необхідно захистити електронну базу та вводити такі ноу-хау поступово, щоб потім українці не стали заручниками непрофесіоналізму і не могли довести, де і скільки працювали.
Негатив, який є у проєкті, повністю перекреслюють будь-які прогресивні положення, що містяться в тексті. Ухвалення такого закону підриває стабільність зайнятості в Україні, робить неможливими ефективну охорону та захист трудових прав, що, зі свого боку, матиме катастрофічні наслідки для національної економіки.
Тому, якщо через Верховну Раду будуть протягувати Трудовий кодекс так, як це робили із земельним законом – ламаючи через коліно парламент, профспілки – це обурить усю працевлаштовану Україну, а нам не потрібні нові потрясіння. А отже, чиновникам найвищого штибу, які придумують такі документи в урядових кабінетах, варто задуматися і пригальмувати у своєму бездумному галопі!
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «ГОРДОН», 21 січня 2020 року.
