ЄС потрібно запровадити санкції проти російської металургії, гроші з якої йдуть на війну проти України.
Минулого тижня Європейський союз затвердив восьмий пакет санкцій проти росії. Зокрема, запроваджують нові заборони ЄС на імпорт вартістю €7 млрд для обмеження доходів росії, а також експортні обмеження, що ще більше позбавить військово-промисловий комплекс Кремля головних компонентів і технологій, а російську економіку – європейських послуг та досвіду.
Санкції також позбавляють російську армію і її постачальників додаткових товарів та обладнання, необхідних для війни на українській території.
Пакет також закладає підґрунтя необхідної законодавчої бази запровадження обмеження ціни на нафту, передбаченого G7.
На практиці санкційні пакети ЄС хоч і дають свої результати для економіки росії, проте цього недостатньо, щоб кожен росіянин відчув вплив економічних обмежень.
Основа експорту російської федерації – це нафта і нафтопродукти, газ, продукція гірничо-металургійного комплексу – чорні метали, залізо, вугілля й золото, які принесли країні-агресору $300 млрд валютного доходу минулого року, а це 63% загального експорту росії.
Це грандіозний внесок у ВВП і держбюджет росії, його здатність фінансувати подальшу мілітаризацію, військову агресію, дестабілізацію політичних систем іноземних країн.
Вирішенням проблеми фінансування тероризму є запровадження санкцій, ембарго, суттєвих імпортних мит на ці категорії товарів із боку розвинених країн і їхніх партнерів. Варто зазначити, що частину цієї роботи вже зроблено, але цього недостатньо.
Без сумніву, гірничо-металургійний комплекс є однією зі стратегічних галузей економіки росії. Лише шість найбільших груп гірничо-металургійного комплексу приносять понад $70 млрд ВВП росії щорічно. Це НЛМК – Володимира Лисіна, Evraz – Романа Абрамовича, ММК – Віктора Рашнікова, «Северсталь» – Олексія Мордашова, «Металоинвест» – Алішера Усманова, «Мечел» – Ігоря Зюзіна. Ці люди – мільярдери, які увійшли до світового списку Forbes. Загалом у цьому рейтингу 88 російських мільярдерів, які вносять свою частку у фінансуванні російсько-української війни.
Водночас варто зазначити, що в росії значно нижчі ціни на енергоресурси, ніж в Україні та країнах ЄС. Вартість природного газу для металургійних підприємств росії у десятки разів нижча, ніж для підприємств ГМК України і країн ЄС. Така сама ситуація з електрикою і дизельним пальним.
Імовірно, що грандіозний фінансовий результат ГМК росії пов’язаний із непрямим субсидуванням, а відповідно і неринково низькими цінами на енергоресурси в Росії, що дає можливість займати й утримувати частку на ринку ЄС за будь-якого рівня цін завдяки неринковим цінам на енергоресурси (собівартість виробництва тонни сталі в Росії на $159 нижча, ніж у країнах Європейського союзу).
Такі лояльні умови праці для ГМК-підприємств також дають змогу експортувати «маржу» від енергоресурсів росії, щоб далі використовувати її на некомерційні цілі, а це дивіденди олігархам і їхнім кремлівським покровителям, підтримка деструктивних щодо ЄС політичних сил, лідерів суспільного життя.
Варто розуміти, що країни ЄС, які й надалі торгують із рф, роблять вагомий внесок у військову агресію росії проти України, а загалом – і європейського континенту.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», ГОРДОН, 13 жовтня 2022 року.