Яким має бути прожитковий мінімум, чому історія з підняттям мінімальної зарплати несе більше шкоди, ніж користі – в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV пояснив народний депутат України від фракції «Батьківщина», перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Михайло Цимбалюк.
– На що вплине збільшення прожиткового мінімуму?
– Насамперед я би хотів коротко сказати, що таке прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум – це набір продуктів, товарів, послуг для того, щоб людина могла реально прожити. До речі, з 2015 року в Україні не існує постанови Кабінету міністрів, яка би регулювала саме такий набір товарів. Попередня була скасована Конституційним судом.
Нині можновладці… Ми з цим зверталися вже і до прем’єр-міністра України, пана Шмигаля. Мовляв, підпишіть постанову Кабміну та прорахуйте, що таке прожитковий мінімум, та що до нього входить – так званий споживчий кошик. Донині тієї постанови Кабміну немає.
Невідомо, з яких показників вони назбирали 2 180 грн. До кінця року ця сума зросте до 2 300 грн. А реальний прожитковий мінімум Міністерство соціальної політики вираховує на рівні 4 700 грн до кінця цього року.
– Де дівається оця різниця, і на що впливає прожитковий мінімум?
– Прожитковий мінімум впливає насамперед на виплати соціальні. Це і пенсії, і доплати рідного виду, і пенсії, якщо є дитина з інвалідністю тощо. Крім того, прожитковий мінімум впливає навіть на сплату великої кількості штрафів та інших видів платежів державі. Через це не може бути стала величина. Фіксуючи реальний прожитковий мінімум, держава розписується у своїй нездатності забезпечити той мінімум, який сьогодні потрібен для проживання.
Мінімальна пенсія – 1900 грн. Питання: як людям прожити? Зараз у комітеті соціальної політики іде велика дискусія, щоб нарешті прирівняти реальний прожитковий мінімум до мінімального, який фіксується, і до мінімальної пенсії. До речі, вперше це було зроблено Кабміном у 2008-2009 роках. Тоді прем’єром була Тимошенко. Тобто такі приклади є, і вони потребують сьогодні, щоб такі величини об’єднали.
– Ви кажете, що Кабмін фіксує прожитковий мінімум на рівні 2 180 гривень. Чи може це свідчити про те, що вони не хочуть брати на себе відповідальність за соціальну ситуацію?
– Так, саме так. І це прикра реальність, коли Кабмін, який, до речі, навіть не затвердив у Верховній Раді свою програму дій, ситуативно розраховує так, щоби можна було виплатити з бюджету, який постійно з року в рік дірявіє. Через те нині ми вимагаємо, по-перше, хоча б мінімальну пенсію підняти до того, що вони обчислюють. Хоча би до 2 400 гривень. Нині вже є різниця в 500 гривень. Люди не знають, як прожити.
Наступна річ – Кабміну вигідно населенню, яке не може прожити, сплатити субсидію. Тобто не платити субсидію, а нараховувати її. Таким чином люди не отримують живих грошей. Більше того, коли ми говоримо про мінімальну зарплату, яку підняли з 5,5 до 6 тисяч, то це однозначно є велика сума податків, які сплачуються з цієї зарплати – і це йде саме на ці соціальні виплати.
Тобто держава, навантажуючи малий і середній бізнес для того, щоби підприємці піднімали мінімальну зарплату, насправді вирішує питання таким чином поповнення бюджету. Насамперед підняття мінімальної пенсії має бути результатом економічного зростання, якого поки що в нашій державі немає. Таким чином, підняття мінімальної зарплати заганяє економіку частково в тінь.
За результатами досліджень різних експертів, приблизно третина всієї економіки знаходиться в тіні через надмірне податкове навантаження. Тобто і економіка, і соціальна сфера мусять бути збалансованими. Якби створювалися робочі місця, про які казав прем’єр-міністр, якби справді розвивалися окремі галузі, то тоді б можна було об’єктивно ці складові, які стосуються реального прожиткового мінімуму, зафіксувати на сумі хоча б 4 500 грн. Це було би більш-менш реально.
– Тобто ця різниця між 4 679 та 2 180 грн – це те, чим ми всі сплачуємо за ту соціальну політику, яка існує сьогодні, і за той рівень життя, який є? Якщо б ми мали б інший прожитковий мінімум, то мали б ще більшу дірку в бюджеті, так?
– Ви правильно думаєте. Але якби уряд ефективно господарював, якби були фахівці при владі, то оця половина, яку ви назвали – це все криється в тіньовому секторі економіки. Це те, що не сплатив Нафтогаз – 60 млрд грн до бюджету, що є результатом ревізії. Це те, що відбувається в нас на митниці, так звані скрутки ПДВ. Ось де та половина, яка реально є, але перебуває в тіні.
– Тобто фізично ці гроші є, і їх можна в бюджет завести?
– Однозначно. Можна завести за умови ефективного фахового господарювання саме урядом. Бо нині від уряду залежить діяльність всіх сфер життя людей. І тоді соціальний захист, пенсійне забезпечення не буде страждати від невдалого господарювання влади. Я ще раз підкреслюю: ми з фахівцями підрахували, що цього можна досягнути, і прирівняти прожитковий мінімум до реального, мінімальну пенсію до реального мінімуму. Нині вона не може бути меншою 4,5 тисяч, бо в іншому разі людина гідно не житиме. І тоді субсидії будуть зменшені.
Бо субсидії – це коли з однієї кишені від всіх громадян забирають ці кошти і віддають олігархам, які нині узурпували і надають комунальні послуги. Маються на увазі газ, електроенергія. Через це знову люди нічого реально не отримують.
– Ви кажете, що це результат роботи влади. Але ж влада – поняття розмите. У нас є виконавча, законодавча, судова влада. Про кого саме йдеться та хто несе відповідальність за те, що в нас неправильно рахують прожитковий мінімум, що ці гроші знаходяться в тіні, а за рахунок субсидії все це вимивається?
– Я насамперед хочу сказати, що нині в державі є унікальна ситуація, коли президент має монобільшість в парламенті, яка формує Кабінет Міністрів. Вони мають моновладу. Дуже важливо, щоб вони усвідомлювали моновідповідальність. Доки глава держави не буде жорстко питати від виконавців – насамперед від прем’єр-міністра та міністрів – доти ми будемо мати те, що відбувається сьогодні. Але я вірю, що глава держави, який набирається досвіду державного управління, нарешті усвідомить, хто нині є неефективним та негайно змінить міністрів, прем’єр-міністра, які нині загнали державу в глухий кут: економічний, коронавірусний, політичний, конституційний. І призначить фахівців, незалежно від політичних поглядів. Тих людей, які мають досвід і беруть на себе відповідальність – і політичну, і юридичну – за наслідки своєї роботи.
– Тобто ваша політична сила готова співпрацювати з президентом? Всі ці розмови про можливу коаліцію, про можливу співпрацю мають підґрунтя?
– Про будь-які коаліції поки що не йдеться. Нині така об’єктивна реальність, що всі ті політичні сили, які знаходяться в парламенті, співвідповідальні за долю держави. Те, що відбувається по всіх напрямках, змушує всіх сідати за стіл перемовин. Але очолювати цей процес має глава держави. Ми завжди були політичною силою, яка має фахових людей, яка завжди мала програму дій, про яку говорила Юлія Тимошенко ще два роки тому. Поки що цю програму, крім нас та наших соратників, влада не дуже бере до уваги. Але важливо, щоби ми витрачали менше часу. Через це така фахова розмова має відбутися, очолювати її має глава держави. Так діє більшість європейських держав.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «Апостроф», 15 квітня. 2021 року.
