Наметове містечко у Києві біля Верховної Ради України більшість українського суспільства сприймало просто як засіб підсилення прихильників Міхеїла Саакашвілі для його повернення в Україну і додатковий піар у медіа для цього політика.
І ніхто не міг подумати, що влада вдасться до силового розгону мітингувальників, повторюючи трагічні сторінки історії. Очевидно, що шахову партію на дошці «Україна» зовнішні сили ще і далі продовжують грати у латентний і водночас постійний спосіб.
Нинішня влада, запрошуючи іноземців на роботу в країну, повинна була по-людськи з ними й розпрощатися, але цього так і не сталося скандали і непорозуміння вийшли практично з усіма закордонними «реформаторами». Окрема в мене думка і щодо «Руху нових сил», адже нових облич ми там не побачили і більшість його учасників вже могли показати себе в дії, але цього не зробили. Натомість вони шумними фразами, правильними гаслами, але хибними діями, намагаються спровокувати чергові суспільні зрушення. Влада замість правильних дій також підіграє деструктиву і для чогось підігріває суспільне напруження.
До розміщення наметового містечка у Києві в мене уже раніше виникало багато запитань, бо мітингувальники перекрили одну з основних магістралей Києва і тим самим завдавали значних проблем самим киянам та гостям міста. Я цілком підтримую вимоги протестувальників – створення антикорупційного суду, – але доносити свою ідею потрібно зважуючи всі «за» і «проти», дослухаючись до інших учасників громадянського суспільства.
Те, що відбулося минулої суботи в Києві на вулиці Грушевського викликає більше запитань, аніж відповідей. Переглядаючи фотографії та відео тих подій, виникає логічне питання – чи це насправді було правове врегулювання ситуації чи банальний «договорняк». Бо ж насправді події мали би розвиватися інакше.
Київська міська адміністрація звертається до суду (за прикладом того, як це відбувається з МАФами, незаконною торгівлею у підземних переходах) і тоді вже виконавча служба за рішенням суду зобов’язує комунальників вирішити проблемне питання. А коли поліція заявляє, що вони виконували слідчі дії, то це щонайменше цинічно з їхнього боку таке говорити. Складається враження – ніби «нові поліцейські» ліквідовували злочинну групу, яку затримали на місці скоєння особливо тяжкого злочину, а не мітингувальників. Коли речник МВС України називає суспільне невдоволення «зойками», слова підібрати важко.
Самовдоволене обличчя очільника поліції Києва під час виконання завдання уособлювало всю зверхність нинішньої влади до громадської думки, права українців виходити на акції протесту. Одним вчинком правоохоронці вкотре перекреслити всю реформу органів внутрішніх справ. Про те, що Україну перетворюють в поліцейську країну стає очевидним, коли правоохоронці беруться вирішувати питання, які м’яко кажучи «муляють» нинішню владу, прикриваючись війною на Сході України або ж великою кількістю незаконної зброї на руках українців. Але поряд з тим – це хороший важіль керування настроями суспільства, приглушення їхнього невдоволення.
Чи не єдине, за що можна «подякувати» і владі, і поліцейським за те, що зуміли створити картинку для міжнародних ЗМІ про те, як Україна живе по-новому. Суботні події і вчинки правоохоронців ще будуть ретельно аналізувати правозахисники, але вже зрозуміло, що це стало остаточною причиною руйнації сподівань мільйонів українців на реформи поліції. Чи не було це бажання політиків поставити весь український народ на коліна? – риторичне питання, відповіді на яке навіть боюся шукати.
Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина», Facebook, 6 березня.
