Роздумуючи над першим роком роботи Верховної Ради України дев’ятого скликання, не можна дійти до якихось однозначних висновків. Адже упродовж року ми усі балансували над прірвами, породженими і непрофесіоналізмом парламентарів, і подекуди гидкими «зашкварами», і, на жаль, свідомим голосуванням депутатів за шкідливі для країни закони.
Водночас, потрібно визнати, що втримати рівновагу Верховній Раді поки таки вдалося, як і за рік часу ухвалити важливі для держави рішення.
Мабуть, усі пам’ятають той шалений «турборежим», з якого стартувала робота парламенту. Тоді «молоді і завзяті» представники монобільшості голосували за таку кількість законопроєктів, яку людина фізично неспроможна перечитати, осягнути, переосмислити й продискутувати за час відведений для роботи над цими рішеннями. «Скажений принтер» монобільшості продукував законопроєкти часто дуже низької якості й, очевидно, що надто чимало з цих документів надходили до позірно незалежних депутатів з-за куліс Ради, від людей зацікавлених у їхньому прийнятті.
Усвідомлюючи брак досвіду молодих пропрезидентських парламентарів, ВО «Батьківщина» з перших днів роботи нової Верховної Ради була готова допомагати монобільшості у напрацюванні законопроєктів, їхньому детальному й ретельному аналізі. Адже головна мета роботи парламенту – це не політичні ігри, це зміцнення і розбудова української державності, покращення умов життя кожного українця.
На превеликий жаль, представники монобільшості зазвичай залишалися глухими до наших порад чи рекомендацій колег з інших політичних сил. Не готовність чути опонентів, об’єктивно підходити до розгляду тих чи інших проблем, а часто й безвідповідальність представників більшості породили загрозу найбільшої прірви – монотонного і безоглядного сповзання всього парламенту до рівня формального органу офісу президента чи інших впливових сил.
Поряд із небезпечним для нашої країни законом про продаж землі, Верховна Рада, за допомогою фактичного одноголосся більшості, прийняла й інші ініціативи, які з плином часу згадуватимуться прийдешніми поколіннями як катастрофічно непрофесійні. Зокрема, це Закон про банки і банківську діяльність та Закон про легалізацію грального бізнесу.
Крім того, за останній рік проголосовано велику кількість законопроєктів, які ускладнюють життя малому та середньому бізнесу. Так, у час карантину не вдалося в парламенті обстояти пільгове оподаткування. На жаль, монобільшість не підтримала й нашу пропозицію, суть якої полягала у тому, аби індексація пенсій проводилася не з травня, а з січня, оскільки за попередні місяці різниці виплат людям так і не повернули.
Також наша команда пропонувала підтримати багатодітні родини, тобто повернути те, що було в 2009-2010 роках, коли за кожну наступну народжену дитину надавалася матеріальна допомога від держави. Ми пропонували за першу дитину виплачувати батькам – 50 тисяч гривень, за другу – 100 тисяч гривень, за третю і наступну – по 150 тисяч грн. Але це був якраз той випадок, коли монобільшість не вважала за потрібне дослухатися до голосу опозиції.
Загалом великим негативом є те, що більше ста законопроєктів, які реєструють опозиційні сили, в результаті не виносилися на розгляд до сесійної зали. І це ще раз підтверджує курс президентської партії до необґрунтованої одноосібності у прийнятті рішень та формуванні порядку денного. Не варто також забувати і про низку позачергових засідань Ради, коли на розгляд народних обранців пропонували насправді не життєво необхідні законопроєкти для пересічного українця. Не можу не згадати й про парламентський казус, коли позачергову сесію скликали заради одного лобістського питання, а в підсумку до його розгляду так і не дійшли, закривши засідання. Логічно, що у виборців виникає питання – а чим же насправді займаються народні депутати?!
Втім, не усе у парламенті мало негативне забарвлення. Ба більше, досягнувши певного апогею абсурду, «скажений принтер» Верховної Ради почав давати збої. Відтак, представники монобільшості мимоволі (чи то через самоусвідомлення, чи то через внутрішні конфлікти) почали більш виваженого підходити до законодавчої діяльності і навіть входити у більш конструктивне русло.
Відтак, опозиційним силам таки почало періодично вдаватися винести на голосування (і навіть отримати необхідну кількість голосів!) справді важливі для української економіки та кожного українця законопроєкти.
Важливий законопроєкт, який підтримала сесійна зала – «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» щодо підвищення розмірів стипендії та щорічної допомоги». «За» проголосував 351 народний депутат. Безперечно, що це є кроком вперед, адже з 2017 року стипендія не індексувалася і не підвищувалася.
Цікавою законодавчою ініціативою є і те, що 16 червня Верховна Рада України ухвалила у другому читанні та в цілому законопроєкт про внесення змін до законодавства щодо надання права безоплатної реєстрації особам з інвалідністю та особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Щоправда, на нього накладене вето президента, але маю надію, що під час майбутньої сесії колеги-депутати зможуть подолати вето, бо соціальну важливість цього законопроєкту важко переоцінити.
Звичайно, що ці та багато інших ініціатив є краплею в бурхливому морі українського державотворення. Але часто саме вони, а також ґрунтовна дискусія у сесійній залі та спільне спрямування монобільшості у конструктивніше русло, і рятують парламент від десятків дрібних та великих прірв, які готові його поглинути.
Сьогодні монобільшість вже не така монолітна, і на деякі принципові питання керівництво президентської фракції збирає голоси з інших груп, чи фракцій. Це, надіюся, є свідченням того, що відбувається позитивний процес і депутати монобільшості, попри відсутність досвіду, розуміють, що тиснути завжди зелену кнопку – неправильно!
Відтак, можливо, дехто із представників президентської сили уже знає відповідь на питання щодо того чому парламент не виправдовує очікувань українців. Бо насправді відповідь проста: віддаючи свій голос за «нові обличчя» українці передовсім обирали людей незалежних і спроможних самостійно мислити, приймати рішення і працювати на благо держави, а не за чиїмось наказом. Такі люди у парламенті є й у опозиційних силах, й у владній більшості. І, переконаний, що нам таки вдасться об’єднувати зусилля довкола найбільш важливих для країни проблем… Бо тільки так можна врятувати країну від чергових економічних, соціальних, природних та військових катаклізмів.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «ЦЕНЗОР. НЕТ», 28 липня 2020 року.
