Перший рік президентства Зеленського назвав би роком надій і розчарувань. Існували великі надії, що президент, який ніколи не був у політиці, змінить країну, по-новому підійде до державного будівництва. Для цього мав унікальний шанс, бо вперше в історії незалежної України мав усю повноту влади: монобільшість у парламенті, свій уряд, навіть два власно сформовані Кабміни. Попри те, що влада була в одних руках, не виконано більшості з обіцяного.
Зокрема, не ухвалено закон про народовладдя, тобто про проведення референдумів. Президент напівжартома обіцяв: прийде весна – будемо саджати. Нічого з цього не зроблено – вже у цій владі маса корупціонерів, і їх не покарано. Ліс як вирубували, так і продовжують рубати…
Коли Зеленський був кандидатом у президенти, критикував «Нафтогаз» за необґрунтовано високі ціни на газ – а вони і досі такі. Керівнику «Нафтогазу» пану Коболєву нова влада продовжила контракт. Зеленський обіцяв, що наглядові ради держпідприємств будуть суто українським, що оплату праці їхніх членів упорядкують до розумних меж. Теж цього не виконано.
Обіцяно було збільшити допомогу матерям при народженні дитини – не виконано. Обіцяли підвищити платню медикам – «забули». Освітянам гарантували кілька тисяч євро платні за їхню працю – не виконали. Не виконується закон про щорічне осучаснення пенсій відповідно до інфляції.
Кандидату у президенти Зеленському хтось писав популістичну передвиборчу програму для того, щоб він прийшов до влади. Але не врахував, що написане не можна буде виконати.
Ми бачимо величезний спад промислового виробництва. Це сталося ще до коронавірусу. Тільки торік від економіки у держбюджет не надійшло близько 100 млрд гривень податків і зборів. Не відбулося реформування митниці…
Грубо кажучи, нова влада «зробила разом» наш український народ. Президенту не вдалося сформувати ефективну управлінську команду. Децентралізацію (одна з вдалих реформ попередньої влади) не завершено, вона відбувається хаотично. Реально влада не перейшла на місця – відбулася, по суті, її централізація. Більшість податків забирають у центр.
Колишній міністр фінансів Ігор Уманський заявляв, що понад 10 млрд грн щорічно не надходить у бюджет – через те, що податкова виводить ці кошти. Грубо кажучи, їх крадуть фіскали разом із правоохоронцями. Ось де треба шукати гроші для вирішення соціальних питань.
Ми не бачимо ні боротьби з корупцією, ні підняття економіки, ні соціального захисту людей. Взяти хоча б ту ж свободу слова. Ми бачимо, як знищено інформаційну політику держави. Ми все більше чуємо російськомовного продукту. Українські телеканали не транслюють у віддалені села і міста – зате там доступна російська пропаганда.
Не зроблено позитивного кроку для завершення війни на Донбасі. Обіцяного президентом миру не спостерігається. Україна втрачає свої позиції на міжнародній арені. Українські питання вирішують без участі України.
Не видно завершення реформи у Міністерстві оборони, немає поступу у наближенні нашого війська до стандартів НАТО. Спостерігається тихий саботаж.
Більшість з поданих монобільшістю законопроєктів – лобістські. Ми бачимо, що відбувається в енергетичній сфері. Нинішня влада доводить цю галузь до краху. Так звані правки Геруса дозволили купувати електроенергію у Росії, Білорусі – водночас нема куди подіти свою електрику. А НКРЄ ще й пропонує підняти ціни для населення…
Нормальні фахівці не хочуть іти в його уряд. Бо не вірять у здатність президента керувати державою.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», «Високий замок», 21 травня 2020 року.
