Гроші «з повітря»: куди Україна витрачає сотні мільярдів доларів?
Світ на порозі великого глобального потепління. І якщо не вживати відповідних заходів, то до 2040 року температура Землі зросте на 1,5 °C над доіндустріальним рівнем, а відтак на людство чекає дефіцит їжі, зникнення видів, посухи, пожежі, повені, підняття рівня моря і мільярди доларів збитків.
Напередодні в українському уряді повідомили, що нашій країні потрібно щонайменше €100 млрд капітальних інвестицій протягом 10 наступних років для того, аби зменшити викиди вуглекислого газу до 35% від рівня 1990 року.
Таким чином, Україна формує так званий зелений курс, який має синхронізуватися із загальноєвропейським. Разом із тим, ще мова йшла про те, що приєднавшись до Паризької угоди, Україна може отримати доступ до додаткової фінансової та технологічної допомоги від розвинених країн.
Важливо наголосити на тому, що розвинені країни мали намір виділяти щорічно не менше ніж $100 млрд країнам, що розвиваються, на боротьбу з кліматичними змінами, починаючи з 2020 року, коли закінчиться дія Кіотського протоколу. Зараз 2021 рік, а інформації від урядовців про анонсовану фінансову допомогу ми так і не маємо… Натомість в уряді говорять про наявність проблеми і необхідності коштів, які, за логікою, мали би вже бути. Питання логічне до нинішнього міністра екології – де ці $100 млрд допомоги для досягнення цілі викидів вуглекислого газу до 35% від рівня 1990 року? І чи не осіла ця фінансова допомога у кишенях окремих високопосадовців? Очевидно, що така допомога не одноразова, і важливо, аби ці кошти реально були витрачені на скорочення викидів парникових газів.
Адже ще попередні профільні міністри говорили, що Україна – одна з тих країн, що має великий потенціал щодо скорочення викидів парникових газів. Так, у рамках Кіотського протоколу тільки у період із 2009-го до 2012 року Україні вдалося залучити кошти в обсязі понад €1,2 млрд на реалізацію кліматичних проєктів, що мали не лише екологічне, але й політичне, соціальне та економічне значення для України. У вас теж виникає питання – куди йдуть ці гроші? І на скільки ефективно їх використовують?
І це поряд із тим, що в Україні у 2011 році був введений податок на викиди СО2, який є складовою екологічного податку. Особливістю українського податку на викиди СО2 є те, що він сплачується на основі заповнених декларацій, а розраховується в момент утворення викидів і має складний алгоритм розрахунку.
Такий підхід призводить до того, що під оподаткування підпадають підприємства, які спалюють біомасу, хоча вона вважається вуглецевонейтральним паливом і у світі не оподатковується.
Питання кліматичної політики – це без сумніву питання грошей. По-перше, глобальне потепління впливає на економіку. За найгіршими прогнозами, за кілька десятків років світ може втратити до 50% ВВП через руйнівний вплив зміни клімату. По-друге, адаптація до зміни клімату та перехід до вуглецевонейтральної економіки дорого коштує. Щоправда, платити доведеться у будь-якому разі – або за підготовку до дій, або за наслідки бездіяльності. Основне, щоб це розуміла українська влада, особливо профільне Міністерство екології, адже в майбутньому будь-який непрофесіоналізм може позначитися непоправними втратами…
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», ГОРДОН, 11 серпня 2021 року.
