Держава обіцяє допомагати родинам медиків, які померли від COVID-19, але пропускає їх через дев’ять кіл пекла, щоб вони цієї допомоги не отримали.
У нинішній надзвичайно складний час кожен із нас розуміє, що найважливішою цінністю в житті є здоров’я, можливість вільно рухатися, відчувати неповторність миті, повноцінно працювати, спілкуватися, реалізовувати себе. Але без людей, які кожну хвилину свого буття присвячують піклуванню про здоров’я, сповна проживати наші дні було б неможливо.
Особливо цінною є робота медиків, коли їхня праця тісно пов’язана з лікуванням ваших рідних, знайомих, близьких. А в умовах коронавірусної інфекції українські лікарі стали поряд із військовими, які бережуть життя кожного громадянина України. Робота медика у складних сучасних умовах надзвичайно небезпечна і подекуди навіть жертовна.
За інформацією Центру громадського здоров’я МОЗ України, станом на середину грудня кількість медичних працівників, які захворіли на COVID-19, становить 42 199 осіб, з них померло 350 осіб.
Так, держава виділила 1,5 млрд грн для здійснення виплати матеріальної допомоги родинам медичних працівників, уражених коронавірусною інфекцією. Утім, грошові виплати отримали лише близько трьох десятків родин померлих від COVID-19 лікарів.
У Фонді соціального страхування цю ситуацію здебільшого аргументують тим, що родичі не надають документального підтвердження того, що лікар інфікувався від хворого пацієнта. А наразі владні органи вимагають від родини загиблого медика низку перевірок, які подекуди можуть тривати кілька місяців.
Спочатку у Держпраці утворюють спеціальну комісію з розслідування гострого професійного захворювання зі смертельним наслідком медичного працівника, яка за результатами своєї роботи має визнати, чи пов’язане це з виконанням його професійних обов’язків.
До складу такої комісії входять посадова особа Держпраці, представники підприємства, профспілок, лікар із гігієни праці Держпраці, посадові особи органів Держпродспоживслужби, представник Фонду соцстрахування.
Ухваленню комісією рішення передує епідемічне обстеження, його проводить відповідний лабораторний центр МОЗ, за результатами якого лікар-інфекціоніст та лікар-профпатолог встановлюють діагноз.
У випадку визнання комісією зі спеціального розслідування, що гостре профзахворювання пов’язане з виробництвом, відповідний акт затверджують у Держпраці та надсилають до фонду, він є підставою для здійснення виплат.
Отже, фонд здійснює фінансування членів сімей померлих медичних працівників виключно за умови:
проведення епідобстеження лабораторними центрами МОЗ;
встановлення діагнозів лікаря-інфекціоніста та лікаря-профпатолога з урахуванням проведеного епідобстеження;
висновку комісії, що це захворювання пов’язане з виконанням професійних обов’язків;
затвердження відповідного акту Держпраці та його направлення до фонду.
Погодьтеся, процедура доведення, що медик помер саме через захворюваність на коронавірусну інфекцію, прописана до болю й абсурду бюрократично, а тому не дивно, що допомогу родини отримують далеко не завжди. Тим паче робота такої комісії не завжди є оперативною та відповідальною, і я добре розумію ті родини, які просто опускають руки: втративши рідну людину, боротися із державною бюрократією може і хоче далеко не кожен. І держава цим користається сповна, з одного боку декларуючи допомогу родинам медиків, а з іншого – пропускаючи їх через дев’ять кіл пекла, аби у потерпілих не виникало бажання допомогу отримати насправді.
Без перебільшення, зараз українські медики є справжніми воїнами, щодня перебуваючи на передовій боротьби із хворобою, і ставлення до них і їхніх родин із боку держави має бути відповідним – не забюрократизованим, цинічним і жорстоким. Медикам, як і всім нам, потрібно розуміти, що держава дбає, допомагає, іде назустріч, а не бавиться у злісного шахрая, який намагається людей використати й викинути…
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», gordonua.com, 28 грудня 2020 року.
