Країна дійсно опинилися у кадровій кризі: з одного боку не вистачає вакансій на робочі спеціальності, а з іншого – немає охочих хто б працював у владній вертикалі.
В той час як щонайменше 2 мільйони українців шукають роботу, у владі не можуть знайти міністрів, голів ряду департаментів, керівників обласних державних адміністрацій.
Без сумніву, що кадри вирішують якщо не все, то більшу частину. А стрімка плутанина персоналій у владних кабінетах наростає, набуваючи характеру буревію. Якісні менеджери – це «ахіллесова п’ята» будь-якого глави української держави. Залишаються одні й ті ж питання – обирати між чесними та професійними або ж між ефективними та неамбіційними… Тим більше, що знайти фахівця з високими моральними цінностями непросто – це вже визнають і в Офісі Президента, і в Кабміні.
Нинішній президент України ще під час виборчої кампанії обіцяв виборцям прихід до влади нових облич – незаплямованих, молодих генераторів ідей та поглядів, які ніби чарівною паличкою мали змінити усі галузі та сфери розвитку держави, втілити реформи, скоротити бюрократичні процедури і тощо-тощо… звісно, виборчі кампанії практично завжди відзначаються багатством на політичні нісенітниці, які ніхто після виборів виконувати не збирається. Ба більше: які виконати і неможливо.
Проте, виборці з року у рік ведуться на такі обіцянки, бо все ще не втрачають надії на кращі зміни у розвитку української держави. Проте до честі Зеленського, думаю, він навіть сам щиро вірив, що із приходом на пост президента йому вдасться виконати багато із того, що він обіцяв під час виборів.
Минув рік. Рік тяжких змін, усвідомлень і політичного дорослішання нового українського політикуму. Рік непростий і для самого президента, який, переконаний, побачив усю вертикаль влади із-середини й зрозумів, що не все так просто робиться як говориться. Ідея про прихід у владу нових людей виявилась міфом. Частково – із вини президента, який оточив себе власними друзями із попереднього естрадного життя, частково – через збіг обставин та політичних інтересів й доцільності тих чи інших рішень, частина із яких, без сумніву, втілюється як виконання раніше даних обіцянок.
Здавалося б, добра ідея із проведенням так званого «Ліфту» провалилась самими працівникам Офісу Президента. Чому? Мабуть, вони краще можуть пояснити, гадати на кавовій гущі не буду. Але знаю особисто багатьох людей у областях, які подавали свої кандидатури у цю програму, проте відповіді так і не отримали. Жодної. Із ними просто ніхто не зв’язувався… Це були дійсно фахові люди, які мають величезний досвід роботи…
З іншого боку, ще з часів своєї роботи у органах державної виконавчої влади, можу сказати, що як на київському рівні, так і на регіональних (й навіть на районних) при зміні політичних кольорів влади із приходом нового керівника змінюється у першу чергу керівник апарату тієї чи іншої структури, перший заступник і … прес-секретар. Як показує практика, навіть профільні заступники, а керівники департаментів й поготів залишається тими самими. Виконавцями без політики. І вже чи брак кадрів це чи досвід – визначається у кожному конкретному випадку індивідуально.
…Нинішній Президент шукає і все ніяк не може знайти «ідеальний уряд». У підсумку виконавча влада стала полігоном для хаотичних кадрових перестановок, що призводять до відмови від реформ. За час його президентства працює вже другий склад уряду. Він формується нашвидку і процес ще не завершений: низка посад досі вакантні, а деяких нових міністрів уже встигли змінити на новіших.
Гарант Конституції каже, що йому нема кого призначати. Може, не там шукає?, – логічне питання. А що відбувається, коли у вас кадровий голод? Так, проводите відкриті конкурси. По факту ситуація набагато складніша – їх або скасовують, або на результати просто не звертають увагу. Ще один варіант – провести конкурс «в ніч з п’ятниці на понеділок» і так, щоб ніхто не знав. Тим більше в умовах карантину припинили проведення конкурсів на заміщення вакантних посад. Дійсно виникає своєрідний дисонанс – кадрові призначення, попри карантинні обмеження, відбуваються. То ж за яким принципом відбирають «нові обличчя» у владу? І чому конкурсні комісії не працювали останні три місяці, адже умови для цього усі були – безперешкодно підготувати необхідні матеріали, вивчити деталі співбесід і почергово прозоро призначати людей на посади. Але цього, не відбулося.
Яскравий приклад – пошук керівника «Укрнафти». Коли конкурс на заміщення вакансії вийшов на фінальний етап, його скасували. І запропонували підтримати акціонера – залишити поточний менеджмент компанії. До цього рішення чомусь приєдналася і сторона «від держави».
Ще один факт навколо Національної служби здоров’я. Знову конкурс, три сильні кандидати. І через півроку черговий тимчасовий міністр зустрічається з ними і говорить, що всі не підходять…. За таким же принципом проводили конкурси на митницю і податкову, коли про конкурси дізнаються тільки завдяки щасливому випадку, і всі документи треба було подати на вчора.
Дозволю собі висловити пораду президенту: не бійтесь довіряти людям, які не є «вашими». Ці люди, можливо, і не бачили усі серії «95-го кварталу» й не є вашими фанатами, але точно багато із них люблять Україну й не зроблять критично поганого для держави.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», ZAXID.NET, 9 червня 2020 року.
