«До кінця лютого Кабмін планує віддати в концесію Львівський аеропорт», – такими заголовками рясніли інтернет-видання минулого тижня. І дійсно міністр інфраструктури Владислав Криклій повідомив, що в уряді вивчають доцільність передачі в концесію чотири аеропорти – Львова, Запоріжжя, Херсону та Чернівців.
Про такий вид концесії державних підприємств в українській владі говорять багато, зокрема питання щодо львівського аеропорту піднімається вже чимало років, але силами колективу, профспілок, місцевої влади, небайдужих політиків цей процес вдавалося зупинити. Знаково, що Львівський аеропорт імені Данила Галицького нині показує найбільший приріст пасажиропотоку в Україні – понад 40%. Відтак, підприємство є прибутковим, а тому немає сенсу передавати його в концесію. Проте нинішні чиновники цього, мабуть, не розуміють. Або ж сліпо виконують побажання президента України, який вже давно запросив компанії з Туреччини брати участь у концесійних конкурсах щодо українських аеропортів, морських портів і проєктів платних доріг.
На перший погляд, наміри чинної влади є благими, адже вони спрямовані на ефективне управління підприємствами і вигоду для самих українців. Але задля об’єктивності цієї теми варто наголосити, що концесія – це не завжди добре. На підтвердження цього маємо сумні приклади. Так, в Івано-Франківському аеропорту з 2010 року працює ТОВ «Скорзонера» за концесійним договором, довкола якого час від часу виникають скандали (то в аеропорту асфальтний завод будують, то турецького авіаперевізника з ринку витискають тощо). А в підсумку під час візиту до Івано-Франківська президент України пообіцяв, що виділить з державного бюджету (!) кошти на ремонт злітно-посадкової смуги. Зараз же місцеве летовище приймає 2-3 рейси на добу. Не надто перспективна концесія, погодьтеся.
Ще один приклад – укладений у 2003 році концесійний договір щодо аеропорту в Черкасах. Понад 30 років летовище було одним з найбільших аеропортів країни, яке приймало за добу понад 80 рейсів. Міська влада 6 років очікувала, аби розірвати концесійний договір з недобросовісним інвестором, який в підсумку довів підприємство до банкрутства.
Варто закцентувати увагу на тому, що концесійний договір визначає взаємовідносини партнерів на довгий період, а тому він являє собою великий за обсягом документ, у якому теоретично мають бути максимально враховані усі можливі варіанти розвитку відносин, в тому числі й варіант їхнього «нерозвитку». Але, попри формалізований характер, жодний концесійний проєкт не матиме успіху без готовності до гнучкої адаптації до зміни зовнішніх умов безпосередньо в ході реалізації проєкту.
Поспіхом оформляти концесію – це завідомо приречений на невдачу проєкт. І я вдячний міжфракційному об’єднанню депутатів «Львівщина» за розуміння цієї проблеми й усвідомлення того, що львівське летовище не можна ставити під загрозу, експериментуючи із концесіями. Переконаний, що інші об’єкти, які уряд пропонує віддати у користування стороннім фірмам, також потребують ретельного аналізу і вивчення. Адже за красивими фразами дуже часто ховаються велика шкода для держави.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», ZAXID.NET, 10 лютого 2020 року.