Кабінет Міністрів України та Міністерство освіти й науки роблять все надможливе, щоб переконати освітян у правильності своїх пропозицій щодо чергової порції експериментів у освітянській галузі.
Але політики вже стільки наекспериментували за часи української незалежності, що чергова порція випробовувань виглядає як знущання з нації.
В контексті бюджетної дискусії як фантастичне досягнення подається підвищення зарплат на 9% та одноразові доплати за престижність праці. Так, наступного року у розрізі програм і розпорядників коштів передбачається найбільше знизити видатки на підготовку кадрів закладами вищої освіти та забезпечення діяльності їх баз практики (-3 627,3 млн грн, або -11,6% відносно планових асигнувань 2019 р.) та здійснення методичного та аналітичного забезпечення діяльності закладів освіти (-881,1 млн грн, або -88,8%).
Та це лише частина освітніх статей, на які зменшують видатки і таким чином ми стаємо свідками процесів згортання соціальних та освітніх функцій держави й зниження якості публічних благ. Окреслена бюджетна політика, безперечно, робить свій внесок у феномен масової бідності, соціально-демографічну кризу та зниження конкурентоспроможності робочої сили.
Наразі Уряд робить все, аби дискредитувати старше покоління освітян і так звані малокомплектні школи та врятувати освіту «геніальним» планом. Так, спочатку мають намір радикально скоротити кількість шкіл та закладів вищої освіти, а отже і педагогів та викладачів, а потім нібито збільшити фінансування тим, хто залишаться на роботі.
Нагадаю, що в поданій Урядом і ухваленій Верховною Радою України Програмі діяльності визначено стандарт нинішньої влади до «правильних» шкіл: у кожному шкільному класі повинно бути не менше 15 та не більше 30 учнів. Зараз мінімальна кількість учнів для функціонування класу – п’ятеро.
На практиці картина виглядатиме досить плачевно, адже в підсумку це призведе до закриття тисяч шкіл, переважно сільських, в яких набрати 15 школярів у клас реально лише у райцентрах і то не у всіх. Окреме питання – функціонування навчальних закладів у гірській місцевості з віддаленістю сіл, а відтак серйозними проблемами, які виникатимуть в учнів із доступом до школи…
Окрім того, з 1 січня 2020 року пропонується скасувати фінансування тих шкіл, де менш як 40 учнів (крім початкових) та фінансування 10-12 класів, де менш як 20 учнів. В інакшому випадку утримання малокомплектних шкіл та класів лягатиме на місцевий бюджет – районний або ОТГ.
Що потрібно робити, аби зберегти якісну середню освіту і надати доступ до неї кожному учню? Важко в це повірити, але в Україні ще є неінтернетизовані школи – на початку цього року таких навчальних закладів було понад 700. Окрім того, варто організувати (не для «галочки» та звітності перед керівництвом) перепідготовку вчителів. А в сучасних умовах глобалізації світу просто необхідно активно застосовувати відеоуроки для навчального процесу… Складається враження, що урядовий освітній проєкт зорієнтований на масове закриття шкіл. А це, очевидно, стане початком знищення українського села і водночас владною допомогою тим країнам, куди виїжджатимуть наші діти на навчання, а в результаті залишатимуться там працювати.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини» Zaxid.net, 19 листопада 2019 року.
