Судову реформу без перебільшення можна назвати найбільшим пріоритетом сучасної України, адже без неї усі інші реформи так чи інакше зводитимуться до профанації.
Без перезапуску судової системи всі інші фундаментальні реформи будуть просто заблоковані. Без чесних судів українці не зможуть почуватися в безпеці у власній країні, а влада не зможе повернути довіру інвесторів. Без гарантій законності неможливий розвиток малого та середнього бізнесу, не буде зростання рівня життя та розширення середнього класу.
Влада це, мабуть, розуміє, але на інтенсивність роботи чиновників це не впливає. Судової реформи від нинішньої влади й «монобільшості» українці чекають уже два роки. Після першої провальної спроби оновити Вищу кваліфікаційну комісію суддів і Вищу раду правосуддя та півторарічного зволікання з розв’язанням проблеми «на Банковій у Києві» вдаються до ще однієї спроби виконати свої передвиборчі обіцянки. І ця спроба вочевидь стане останньою, інших можливостей у представників влади просто не буде – шанс буде втрачено.
Якісного оновлення ВККС і ВРП очікують від України і міжнародні партнери. Міжнародний валютний фонд, Європейський Союз, Сполучені Штати та країни «Великої сімки» в один голос заявляють про те, що судова реформа є пріоритетом і що вона означає саме зміну порядку формування органів суддівського врядування. Проігнорувати це чи спробувати обдурити партнерів, як раніше вже намагалися робити люди з команди президента, означає втратити важливих союзників, чого ми собі просто не можемо дозволити.
Складність судової реформи не в тому, що система велика, а проблем багато, а в тому, що кожна влада намагається зберегти свій вплив на функціонування цієї системи. Основним інструментом впливу є якраз контрольовані ВККС і ВРП, які мають владу призначати, карати чи звільняти суддів.
Ветування Законопроєкту 3711-д щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України свідчить про намагання влади за будь-яку ціну відтермінувати реальні зміни в судовій системі, бо для ручного керування судами поточний статус-кво дуже зручний передовсім Офісу президента. Громадські організації закликають парламент не ухвалювати законопроєкт про перезапуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів у нинішньому варіанті, оскільки добір на вакантні посади понад 2000 суддів та перевірка ще близько 2 000 чинних суддів по всій Україні опиниться під керівництвом нереформованої, наскрізь корумпованої Вищої ради правосуддя.
Пропозиції Президента точково покращують прийнятий Закон, але в цілому не усувають усіх суперечностей та невідповідність Конституції – особливо стосовно участі у першому складі Конкурсної комісії міжнародних експертів та збільшення їхнього впливу.
Так, перший склад Конкурсної комісії, який сформує новий склад ВККС та працюватиме протягом 2-ох років, пропонується сформувати з 3-ох осіб з-поміж суддів або суддів у відставці, запропонованих Радою суддів України, та 3-ох міжнародних експертів. До того ж за міжнародними експертами встановлено право вирішального голосу під час прийняття рішень Конкурсною комісією.
Оскільки повноваження Конкурсної Комісії зводяться до участі в управлінні державними справами (проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККС України та формування переліку кандидатів на цю посаду), залучення до її першого складу іноземців порушує конституційні принципи державотворення, зокрема суверенітет, право народу України на його реалізацію, єдність державної влади.
А положення щодо неможливості бути членом ВККС особами, які були членами ВККС або Вищої ради юстиції до набрання чинності Законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», не враховують принципу індивідуальної відповідальності, порушуючи ст. 22, 24 та 43 Конституції.
Право Конкурсної комісії залучати додаткових експертів, фахівців міжнародних та іноземних організацій насправді свідчить про недотримання принципу правової визначеності, оскільки зі змісту проєкту не вбачається, які саме права та обов’язки таких осіб, а також з якою метою та в яких цілях міжнародні експерти та фахівці забезпечуватимуть діяльність Конкурсної комісії.
Не відповідає принципу правової визначеності запропонований Законом механізм добору кандидатів на посаду члена ВККС оскільки він містить багато оцінних суджень, які на практиці можуть по-різному суб’єктивно інтерпретуватися. Також він включає очевидні недоліки змістовного та термінологічного характеру, що може істотно ускладнити застосування відповідних положень та негативно позначитися на їхньому законодавчому розвитку;
Якщо звернути увагу на зауваження Президента, то він, зокрема, пропонує пропорційне представництво членів ВККС, які призначаються з-поміж суддів або суддів у відставці. Так, це має бути забезпечено не лише при формуванні складу ВККС, а й при визначенні її повноважності (ВККС вважається повноважною за умови призначення до її складу не менше 11-и членів, щонайменше 6 із яких призначені з-поміж суддів або суддів у відставці);
У Законі відсутній механізм, який би дозволив розпочати процедуру формування першого складу Конкурсної комісії у випадку, якщо з певних причин Голова ВРП не звернеться до суб’єктів формування Конкурсної комісії щодо подання кандидатур до її складу. Президент пропонує доповнити Закон положенням, відповідно до якого таке право надається особі, яка виконує обов’язки Голови ВРП.
У порядку денному Верховної Ради є й інший, чи не важливіший, законопроєкт №5068 про реформу Вищої ради правосуддя. Він передбачає перевірку на доброчесність членів ВРП, а також змінює порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Сама Вища рада правосуддя останні два роки виступає проти власної реформи та активно опонує ідеї залучення незалежних експертів. Найпалкіше проти реформи виступають якраз ті члени ВРП, до яких у суспільства питань найбільше. І це природно.
Неприродним є зволікання із реформою судової системи, адже воно веде до краху країни та усіх намагань зробити життя українців кращим. Феміда повинна бути справедливою, але її сліпота – це алегорія, принаймні у розвинутих країнах. У нас же, на превеликий жаль, сліпота суддівського корпусу є правилом роботи великої частини судів різних інстанцій.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», Interfax-Україна. Колонки, 13 липня 2021 року.
