У Державній податковій службі почали нарікати на те, що українські заробітчани не сплачують податків в Україні. За словами керівника цієї структури Олексія Любченка, у більшості країн світу люди, які працюють за кордоном, всеодно повинні платити податки у своїй державі. Для того, аби контролювати заробітчан влада навіть пропонує розкрити банківську таємницю для тих, хто переказує кошти з-за кордону в Україну.
Цинічність таких пропозицій просто вражає, адже на противагу владним штукарствам ми маємо конкретні цифри. Так, у 2019 році українські заробітчани перевели до України 12 мільярдів доларів. Без сумніву, такі показники стали одними з факторів зміцнення гривні минулого року. Через пандемію коронавірусу цьогоріч обсяги переказів дещо зменшилися, але все одно залишаються на високому рівні – так, лише за вересень обсяг переказів досяг мільярда доларів.
Тобто ми можемо (і повинні!) говорити про те, що насправді українці, які працюють за межами країни, у жодному випадку не є тягарем для національної економіки, а навпаки – сприяють її порятунку.
Варто наголосити, що насправді навіть з тих грошей заробітчан, які не оподатковуються ПДФО, податки сплачуються. Звичайна покупка в українському супермаркеті – це вже сплата податку, адже 20% від суми товару становить податок на додану вартість. А ціни на такі товари як алкоголь, тютюн чи пальне містять ще й акциз. Надсилаючи зароблені закордоном кошти в Україну, наші співгромадяни передовсім піднімають купівельну спроможність суспільства, а отже стимулюють торгівлю, розвиток бізнесу. Це факт.
Тому українська влада мусить розуміти, що заробітчани – це основа нашої економіки. Так бути, звичайно ж, не повинно, але так є. Економісти порахували, що переказані кошти заробітчан своїм родинам – це у 10 разів більше, ніж ми отримали від іноземних інвесторів. Крім того, це дійсно живі гроші у твердій валюті, які надходять в Україну, адже те, що ми отримуємо від інвесторів – часто або обладнання, або реінвестований дохід, який вони отримали в Україні.
Складається враження, що влада створює перешкоди для заробітчан навмисно. Водночас сенс подібної політики осягнути тверезим розумом надзвичайно складно, адже в Україні цим людям банально немає роботи. А в умовах економічної кризи безробіття в країні буде тільки рости. Тому вставляння «палок в колеса» заробітчанам – це своєрідне спилювання гілки, на якій сидиш, – бездумне, примітивне і злісне.
Ми пам’ятаємо як Кабмін намагався знайти певні інструменти, щоб фактично заборонити українцям виїжджати на заробітки за кордон, а потім оголошував про створення 500 тисяч нових робочих місць з мінімальною зарплатою. Цей етап ми пройшли, і здавалося б влада заспокоїться, але, як бачимо, все не так просто – щось в українцях, які працюють у Європі, владі явно не подобається.
Особисто я не вважаю себе прихильником міграції українців за межі України. Ба більше, мрію, аби кожен наш громадянин прагнув жити, працювати, будувати своє гідне майбутнє саме тут, на своїй Батьківщині. Але потрібно розуміти наскільки складною зараз є реальна ситуація в Україні і наскільки економічно слабкою постає наша держава у порівнянні з іншими державами Європи. Для того, аби українці не виїжджали на чужину, не потрібно їм це забороняти, накладати податки, позбавляти банківської таємниці тощо, потрібно мотивувати і приваблювати, вибудовувати систему, спроможну задовольнити запити суспільства.
Вкрай важливо, щоб кожен заробітчанин відчував себе потрібним своїй країні. Аби, обираючи місце для реалізації свого потенціалу чи банального заробітку грошей, українець обирав Україну – і не тому, що так простіше, а тому, що перспективи тут повинні бути не гіршими від європейських, як й умови праці та – у майбутньому – зарплати. Якщо влада не може цього забезпечити, то повинна принаймні припинити заважати.
Михайло Цимбалюк, народний депутат від «Батьківщини», resonance.ua, 6 листопада 2020 року.
