Ми почули від президента його бачення земельної реформи. Він за референдум щодо купівлі землі іноземцями та винесення урядового законопроєкту у сесійну залу, де можна буде між першим і другим читанням внести правки.
Тому виникло кілька питань.
ПИТАННЯ 1. Чому на референдум виноситься лише питання по іноземцях, а не загалом щодо запуску ринку землі?
Адже це питання визначає долю 72% (!) території України і майбутнє України на десятиліття вперед і його треба було першочергово ставити на рефендум! Тим більше, що уряд пропонує специфічну латифундистську модель ринку, коли в одні руки дозволяється продаж 210 тис. га, або 15% с/г землі області. А також продаж землі юрособам, а це апріорі іноземцям.
За логікою, варто було б спочатку ухвалити закон про референдум, провести його, а вже потім – ухвалювати закон про ринок земель з широким громадським та експертним обговоренням того, яким він має бути.
ПИТАННЯ 2. Навіщо поспіхом між першим і другим читанням вносити правки в урядовий законопроєкт?
Чому не можна одразу підготувати якісний документ до першого читання із врахуванням побажань усіх учасників ринку та експертного середовища та всіх запобіжників від надмірної концентрації земель, від скупки, рейдерства тощо?
Адже помилки у земельній реформі будуть незворотніми і дорого коштуватимуть Україні. Тому тут не треба поспіху. Треба все робити зважено і правильно, якщо не хочемо трагікомедії, коли вся земля Калитчина.
Не маємо права схибити – і піти шляхом Бразилії та Аргентини, які спочатку розпродали землі агрохолдингам, а тепер змушені викуповувати та націоналізовувати землі – і роздавати фермерам! Тим більше, коли маємо унікальний шанс піти шляхом розвиненої Європи, де думають про добробут людей та не забувають про економіку.
ПИТАННЯ 3. Куди поспішаємо і яка мета?
Щоб пустити землю з молотка, так би мовити «оптом», і одноразово наповнити бюджет? Чи щоб дати поштовх для розвитку економіки, вивести українців із бідності, дати їм роботу, створити середній клас на селі, підвищити рентабельність через кооперацію, встановлення систем зрошення, переробки агропродукції тощо?
Останнє, до речі, одразу б підвищило КПД і ціну землі. Бо одна справа, якщо гектар землі дає до $1 тис рентабельності, інша – $5-70 тис. Земля не буде коштувати дешево, якщо вона даватиме більше прибутку. А це залежить від багатьох факторів, у тому числі від доступності до дешевих і довгих кредитів.
ПИТАННЯ 4. Чому Україні варто орієнтуватись на Польщу та Францію у питанні ринку землі?
Українці мають бути господарями у власній державі, а не виїжджати на заробітки за кордон. Наразі маємо гарний шанс створити у себе не лише робочі місця, а ще й міцний середній клас із дрібних і середніх фермерів, як у Франції та Польщі, і зберегти нашу землю для нащадків. До речі, Польща навіть у Конституції прописала, що сільське господарство країни базується на сімейній фермі.
Для цього нам потрібен цивілізований ринок, а не дикий базар, виписаний під агрохолдинги та агробаронів. Маємо продавати у руки – не більше 300-500 га та встановити жорсткі вимоги до покупців, створити Державний земельний банк, який міг би викуповувати землю у селян і здавати її в оренду тощо та встановити запобіжники від концентрації земель, спекуляцій, рейдерства тощо.
Іван Крулько, народний депутат від «Батьківщини», «Українська правда. Блоги», 13 листопада 2019 року.
