Пам’яті великої Людини, патріота та Героя України Василя Стуса.
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у карцері Кучино для «особливо небезпечних злочинців» зупинилось серце Василя Стуса, де його тримали за патріотизм та «інакомисліє».
У тюрмі у Стуса відібрали і знищили збірку із 300 (!) віршів.
Його творчість була під забороною радянської влади.
Друкувався переважно через самвидав, або за кордоном…
Із 47-ми років свого життя 13 він провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально.
Його вільного духу настільки боялись, що ще майже півтора місяці після смерті поета приховували це від друзів-дисидентів.
Поховали Стуса на тюремному кладовищі, сім’ю на поховання не пустили.
Лише через 4 роки за клопотанням рідних та знайомих Стуса дозволили перепоховати в Україні, на Байковому кладовищі.
Він зрікся радянського громадянства та став членом Гельсінської групи, бо «інакше не міг».
Випадковість чи збіг долі, але 4 вересня 1965 року на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав засудити арешти української інтелігенції. Це був перший громадський політичний протест на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час.
У 1968-му він був одним із підписантів «Листа 139-ти», адресованого Генсеку ЦК КПРС Леоніду Брежнєву та першому секретареві КПУ Миколі Підгорному, в якому українська інтелігенція вимагала припинити незаконні політичні арешти та утиски інакомислячих.
Пам’ятаємо…
Іван Крулько, народний депутат, заступник Голови партії «Батьківщина», Facebook, 4 вересня 2019р.
