Ірина Верігіна, член політради партії «Батьківщина», в гарячому 2014-му очолювала Луганську обладміністрацію. Кілька разів на місяць їздить до Луганської області, спілкується з тими, хто живе поблизу зони бойових дій.
На окупованій території тендітна блондинка не буває, тому що внесена до розстрільних списків «ЛНР», проте телефоном розмовляє з людьми, що живуть під гнітом окупантів.
Ірина Костянтинівна розповіла «ВВ» про настрої жителів прифронтової зони і переселенців, наслідки окупації і можливості врегулювання конфлікту на Донбасі.
– Ви часто буваєте на звільнених територіях Луганщини. Що змінилося в свідомості людей, які були під окупацією?
– У цих людей ще більше любові до України. Вони пережили війну і окупацію, і тому ще більше цінують своє звільнення і мир. Вони бачать себе в тільки в унітарній Україні.
9 травня 2014-го в Луганську проходив мітинг, всі були з георгіївськими стрічками і автоматами. Вони кричали: «Убити Верігіну!».
Мене тоді вивезли з міста, і коли я в Сватовому побачила український прапор, у мене полилися сльози. У тих, хто пережив «російську весну» і приїхав з окупованих територій, точнісінько такі ж емоції.
Під українським прапором ми відчуваємо себе захищеними. Повірте, таке не забувається.
Шлях до визволення – це повернення до Будапештського формату переговорів
– Що відбувається в свідомості людей на непідконтрольних Україні територіях?
– Збридивши російську пропаганду, вони і в Криму, і на Донбасі починають думати, аналізувати.
Піднятися проти окупантів люди не можуть через страх перед російською армією та бойовиками. Вчителям, лікарям і шахтарям заборонено виїжджати за межі квазіутворень. Інакше їх чекає суворе покарання.
Але найбільше мене хвилює молодь. Діти, які навчаються там в першому класі, вже не пам’ятають, що таке Україна і не розуміють, що живуть на окупованій території.
А шлях до визволення, я вважаю, – це повернення до Будапештського формату, коли в переговорному процесі братимуть участь держави, які гарантували нашій країні безпеку.
– Але РФ також була підписантом Будапештського меморандуму…
– Так, і зрадила. До Будапештського меморандуму потрібно було звертатися, як тільки перші зелені чоловічки з’явилися в Криму. Не пізно повернутися до цього формату і зараз. Однак влада не поспішає робити це, знову і знову кажучи про Мінські домовленості як про єдину можливість врегулювати конфлікт на Донбасі.
Я прекрасно пам’ятаю, коли підписувався «Мінськ-1» (в той час я була в. о. голови Луганської обладміністрації). Ми були просто обурені. Тому що Порошенко руками Кучми легалізував бандформування на окупованих територіях, посадивши за стіл переговорів ватажків бойовиків. Та й в основі «Мінська-2» все одно був «Мінськ-1».
Несправедливо позбавляти людей права голосу
– Одним із проблемних пунктів Мінського формату є проведення виборів на Донбасі.
– Це ненормально, що спочатку ми повинні провести вибори на тих територіях, а вже потім Росія виведе звідти свої війська. У першу чергу нам необхідно повністю контролювати кордон нашої країни, а вже потім проводити вибори.
Можливо навіть, доцільно це робити пізніше, щоб люди познайомилися з українськими партіями. Адже зараз, наприклад, у так званій «ЛНР» функціонує лише створена сепаратистами партія «Мир Луганщины», в яку місцевих жителів буквально заганяють. Які тут чесні демократичні вибори?
– Переселенці також мають звужені виборчі права…
– Коли їжджу Україною і спілкуюся з переселенцями, то перше, про що питають, – не про житло або соцвиплати, а про право голосувати. І це говорить про свідомість людей, про їхнє бажання брати участь в політичному житті країни. Ми можемо голосувати за президента, кандидатів-списочників, але не за мажоритарників, кандидатів в депутати місцевих рад і ОТГ.
Якщо людина 3-4 роки живе на території, офіційно працює, сплачує податки, то чому її позбавляють права голосу? Це несправедливо.
Я сподіваюся на ефективний переговорний процес і нашу сильну армію
– Як можна досягти миру на Донбасі?
– Звичайно ж, мови бути не може про мир за всяку ціну. Але і виключно військовими діями ми не повернемо зараз ці території – надто багато крові проллється. Час втрачено. Адже в 2014-му Луганщину можна було б звільнити повністю, якби не безглузда політика Верховного головнокомандувача і генералітету, які не розуміли, що відбувається на передовій, і боялися брати на себе відповідальність.
Тепер, можливо, врегулювати конфлікт вийде за допомогою миротворців на кордоні України з РФ, але не на лінії розмежування. Їхній контингент – військові тих країн, які не підтримують Росію.
Мир за всяку ціну нам не підходить, тому що це буде заморожений конфлікт. Я сподіваюся на ефективний переговорний процес і нашу сильну армію. Потрібно застосовувати всі можливі способи тиску на РФ, щоб змусити нарешті Путіна вивести свої війська з території України.
– На відновлення знадобляться мільярди…
– Ми підрахували, що Україні на Донбасі вже завдано збитків на 100 млрд доларів. Держбюджет таких витрат не потягне. Сподіваємося на допомогу наших міжнародних партнерів, також необхідно стягнути контрибуцію з Росії як з країни-агресора.
Із правозахисною організацією «Сила права» Андрія Сенченка ми боремося з Росією в юридичній площині. Через суди доводимо, що українці постраждали в результаті військової агресії РФ і окупації наших територій. У нас вже є багато позитивних судових рішень, тож від російської сторони будемо вимагати відшкодування збитків.
– Експерти кажуть, що насувається екологічна катастрофа на Донбасі.
– На жаль, це правда. На непідконтрольних територіях затоплюють шахти. І вода з підвищеним рівнем радіації по штрекам йде і до нас, і в ту ж Росію. Хоча Путіну на це наплювати – йому панування важливо.
Але і на підконтрольній Україні території виникають проблеми. Наприклад, вирубка лісу не для військових потреб, а задля продажу деревини. Коли ми вночі їхали з Новоайдарського району в Сєвєродонецьк, на трасі побачили 10 машин із деревиною. А в Міловському районі завдяки депутату від «Батьківщини» Олексію Рябчину вдалося зупинити вирубку дубових гаїв – унікальних для степового району.
Країні потрібен лідер, який не тільки припинить війну, але й об’єднає схід і захід України
– Війна закінчиться, проте довіра до мешканців тих територій буде відновлюватися дуже довго.
– Коли ми повернемо весь Донбас, думаю, розберемося, хто є хто. Адже для відновлення миру потрібно навчитися прощати. Це дуже складно, але інакше бути не може. Ті, в кого руки у крові, повинні відповісти за суворим законом. Як і організатори так званих референдумів. Але ми ж не можемо розстрілювати людей за те, що вони не так думали або помилялися.
Війна прийшла на Донбас, тому що в цьому регіоні, відданому олігархам, ми програли інформаційну політику задовго до війни. Людей постійно залякували: НАТО – жах, США і ЄС – погано, і тільки Росія – друг.
У 2014 році ми відправляли дітей з Луганської області в Центральну і Західну Україну. І вони поверталися геть іншими, тому що бачили інше життя. Адже багато хто з їхніх батьків ніколи не полишали меж Луганщини.
Політика повинна бути такою, щоб молодь хотіла залишитися в країні. Адже хто б що не говорив, Україна – сильна держава, у нас є все – люди, прекрасна земля. Але… вибираємо ми не тих, кого треба. Адже згідно із соцопитуваннями, владі довіряє дуже невеликий відсоток українців. Зупинити це сповзання у прірву можуть тільки вибори.
Країні потрібен лідер, який не тільки припинить війну, але й об’єднає схід і захід України. Я спілкуюся з різними людьми по всій країні, і вони все більше надій покладають на Юлію Тимошенко, хоч раніше до неї ставилися з пересторогою.
Олена Сафонова, «Вечірні Вісті», 19 лютого 2018р.
