Весна 2014 року було дуже тривожною й напруженою: Росія щойно анексувала Крим і розпочала вторгнення в Східну Україну. В таких умовах українці вибирали п’ятого президента. Кампанія була вкрай складною, особливо на Донбасі.
Бойовики намагалися в будь-який спосіб зірвати народне волевиявлення. Вони підривали партійні офіси, били членів виборчих комісій, нападали на виборчі дільниці…
Ірина Верігіна, яка в 2014 році очолювала Луганську ОДА, поділилася з «ВВ» своїми спогадами про той страшний час, а також розповіла, як зараз налаштовані жителі Луганщини.
– Під час президентської кампанії 2014 року в Луганській області було дуже «гаряче»…
– Звісно, в 2014 році ми сподівалися на те, що вибори 25 травня пройдуть на території всієї Луганської області. Ми були до цього повністю готові. Всі тоді чітко розуміли, що необхідно обрати легітимного президента України. Але цим планам не судилося збутися, оскільки в окремих районах почався сепаратистський рух. А 11 травня був проведений квазірефендум.
До слова, цей «плебісцит» спочатку мав відбутися тільки в частині Донецької області, але ближче до самої дати його проведення і в Луганську заговорили «про самовизначення»…
Насправді чотири роки тому ніхто й подумати не міг, що в Україну прийде війна (навіть ті, хто був за «рускій мір»). Ніхто не розумів, що проведення того травневого референдуму може призвести до воєнних дій. Багато хто сприймав його не дуже серйозно, ще пам’ятаючи сепаратистський з’їзд у Сєвєродонецьку в 2004-му. Тоді багато говорили про федералізацію й від’єднання Донбасу… Але в підсумку нічого тоді не відбулося.
Ось і в 2014 році багато хто думав, мовляв, за допомогою «плебісциту» можна натиснути на київську владу, отримати особливий статус… Але РФ давно готувала захоплення територій і скористалася такою людською несерйозністю. Зараз ми знаємо, що ще з листопада 2013 року російська агентура знімала в центрі Луганська квартири й готувалася до пізніших подій.
Хоч там як, а бойовики зробили все, щоб зірвати вибори президента на всій території Донбасу. І згодом у багатьох районах Луганської області українці просто не змогли вибрати нового главу держави.
Дуже важко було тоді. Адже ми не розуміли до останнього, які населені пункти ще захоплять…
Складність із проведенням виборів полягала ще й у тому, щоб доставити в Луганську область бюлетені для голосування. Навіть співробітники «Кобри» не могли забезпечити повну безпеку. До речі, тоді нам у цьому питанні дуже допомогла заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна.
– Та й членам комісій повелося нелегко…
– Знаєте, найбільше постраждали представники «Батьківщини». Членів комісій від партії вихоплювали прямо з виборчих дільниць або взагалі з дому й кидали до підвалу будівлі СБУ, захопленої бойовиками. Там їх по-звірячому били, а потім лишали в лісопосадках. Так бойовики зривали вибори.
Пам’ятаю, як голові Лисичанської окружної комісії Антоніні Мельниковій, яка представляла «Батьківщину», зламали руку, щоб вона не могла виконувати свої службові обов’язки.
До речі, на згодом окупованій території були зруйновані або підірвані всі партійні офіси «Батьківщини», в тому числі її обласний штаб.
Не щадили й журналістів. Пам’ятаю, як В’ячеслава Бондаренка, який робив стрім із виборчих дільниць, після повернення до Луганська зловили й кинули до підвалу СБУ. Там його били, намагаючись схилити до співпраці. В’ячеслав, звісно, відмовився, і його ледве живого викинули на вулицю. Потім цей журналіст лікувався в Києві три місяці.
Дуже важко було… Під час проведення виборів у північній частині Луганської області постійно проводили диверсії. Пам’ятаю, в Новоайдарському районі на виборчу дільницю увірвалися бойовики й почали стріляти. Добре, що їх зловили хлопці з «Айдару» й передали українським правоохоронцям.
– Як зараз налаштовані люди? Про що говорять?
– Дуже багатьох спіткало розчарування, адже люди сподівалися, що війна незабаром закінчиться… Я спілкувалася з військовими, які, між іншим, чотири роки тому голосували за Петра Порошенка. Так ось, зараз вони розчаровані – кажуть, мовляв, даремно не віддали тоді голоси за Юлію Тимошенко. Вони впевнені, що саме вона принесла б мир в Україну. Але в той момент вони повірили словам Порошенка про те, що АТО завершиться за лічені дні-тижні-місяці.
Причому розчарування і військових, і цивільних жителів Луганської області спіткало дуже швидко. Напевно, це сталося після трагедії в Зеленопіллі. В ніч з 10 на 11 липня 2014 року російська артилерія завдала удару по позиціях українських військ. Це було перше масове застосування російської зброї проти ЗСУ. Тоді загинули шестеро наших хлопців. Але президент не вчинив як Верховний головнокомандувач. Він не зробив жодного реального кроку для розв’язання ситуації, хоча тоді деякі міста вже звільняли від бойовиків. І це винятково заслуга наших добровольців і військових, а не президента.
Розчаровані й переселенці. Тимчасово переміщених осіб по всій Україні, в тому числі в Луганській області, більш ніж достатньо. Переселенцям багато що обіцяють, але фактично вони залишаються наодинці зі своїми проблемами. Ось, наприклад, їх позбавили права голосу на місцевих виборах. Ці люди тут працюють, давно стали частиною громад, але їм не дозволяють брати участь у місцевих виборах. Це несправедливо.
Квартирне питання для переселенців також стоїть дуже гостро. Вони втратили своє житло й просто хочуть, щоб їм дали пільгові кредити… Але це питання не вирішується. У нас створене ціле Міністерство з питань тимчасово окупованих територій – такий собі рупор Адміністрації президента. Але ніхто не спускається «з Олімпу» до людей і не цікавиться, як вони живуть.
Насправді державі потрібно показати людям, які залишилися на окупованих територіях, що в нас краще. Що в нас хороші дороги, створюються нові робочі місця, в бізнеса на прифронтових територіях є пільги… Що в нас, врешті-решт, медобслуговування краще. Адже ні для кого не секрет, що зараз багато пенсіонерів їдуть лікуватися в окупований Луганськ. А нам треба зробити так, щоб люди хотіли повернутися, щоб їм тут було добре. Змінити бачення людей можна! Але для цього потрібно з ними працювати. Я це точно знаю. Треба лише бажання!
– Чому, на вашу думку, чотири роки тому виборці так легко повірили в обіцянки закінчити АТО блискавично?
– На жаль, люди не хочуть мислити – всі чекають на диво, чекають на месію. Порошенко тоді був «новим обличчям», роздавав гарні обіцянки, ось українці й упіймалися на виверти політтехнологів. Зараз, напередодні наступних президентських виборів, потрібно добре подумати, зіставити слова кандидатів із їхніми діями. Насправді нам потрібен президент, який не просто принесе в Україну мир, але й об’єднає її. Потрібен глава держави, який не є чиєюсь маріонеткою, а ставить національні інтереси понад усе!
«Вечірні Вісті», 21 травня 2018р.
