Ігор Луценко: Записувати лозунги у Конституцію простіше, аніж створити хоча б одну бригаду за стандартами НАТО

Фонд «Демократичні ініціативи» оприлюднив результати опитування, проведеного ним і Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), що ставлення українців до НАТО.

Більшість ЗМІ оприлюднило головний висновок – прагнення до НАТО переважає. Це добра новина.

Але радіючи за це, не можна не відзначити тривожний сигнал. У порівнянні з минулим роком кількість прихильників НАТО дещо знизилася. Чому? Адже саме НАТО за цей час не змінилося?

Проблема полягає у поведінці української влади, яка не пояснює людям, для чого нам потрібно приєднуватися до НАТО. Не протидіє з радянсько-російським міфами про те, що НАТО – агресивний блок. Не бореться за уми молодого покоління, котре нині теж зростає під впливом антинатівської пропаганди з Росії та її союзників у Європі.

Врешті, яка дозволила Медведчуку зараз диктувати тези Кремля через ряд телеканалів, куплених за повного сприяння Порошенка і його ручної Нацради.

Влада не хоче визнавати, що для приєднання потрібні зміни – утвердження інших і військових, і політичних стандартів, бо ці стандарти вимагають від тієї ж влади вести себе по-іншому.

Врешті-решт, подвійна політика, політика постійного замирення з Москвою та її головорізами в ОРДЛО та Криму, яку з перших днів свого президентства здійснює Порошенко, відштовхує від нас союзників по НАТО.

Одна наша рука простягнена в бік НАТО з проханням надати зброю, інша – потискає руку Путіну і ретельно оберігає російський бізнес тут від санкцій, надає Медведчуку можливості контролювати ринок палива в Україні.

Пропагується думка, що наші союзники надто вимогливі до української влади, а їхня підтримка – надто слабка, і «незрозуміло чому» пов’язана з вимогами до Києва. (Найкращим прикладом такого «споживацького» ставлення є хронічне відставання України у обсязі санкцій, котрі накладаються на російський бізнес – ми постійно очікуємо, що саме західні наші партнери зроблять за нас роботу, а самі нарощуємо обсяг торгівлі з РФ).

Чи є тривога причиною паніки? Чи означає це, що треба змінити позицію? Ні.

Я завжди нагадую, що «Батьківщина» послідовно виступає за приєднання до НАТО, навіть тоді, коли прихильників Альянсу було набагато менше. В цьому моя особистий – мабуть, найсильніший – зв’язок з цією політичною силою. Нагадаю, в першому пункті передвиборчої програми Батьківщини було записано негайний вступ в НАТО.

Мабуть, саме тому Юлія Тимошенко і закликала підписати меморандум, в якому б були б чітко зафіксовані позиції кандидатів щодо незмінності євроатлантичного вибору, і кожний з них взяв би на себе політичні зобов’язання дотримуватися цього курсу. Петро Порошенко відмовився брати на себе зобов’язання, запропонувавши натомість зміни до Конституції.

Це спроба уникнути відповідальності, в першу чергу – за відсутність прогресу в інтеграції до НАТО. Записувати лозунги у Конституцію простіше, аніж створити за 5 років хоча б одну бригаду за стандартами НАТО. І, звісно, жодної відповідальності за не-дотримання євроатлантичного курсу за цими змінами вищі посадові особи нести не будуть.

Тим більше не відповідають політики, що опинилися поза владою, одним з яких готується стати Петро Порошенко. Це нагадує старий анекдот. «Якщо не повернуся з бою – вважайте мене комуністом, а якщо повернуся – то не вважайте». Навряд чи виборці голосуватимуть за Порошенка лише для того, щоб побачити, як він виконуватиме обов’язки президента. Вони і так це знають за нинішньою каденцію – погано виконуватиме.

І в кращому разі вибачиться за те, що якусь одну свою обіцянку не виконав.

Ігор Луценко, народний депутат від «Батьківщини»Українська правда. Блоги, 12 вересня 2018р.

Календар новин

Останні новини

Фото дня

Відео дня

Пряма мова