Якщо значна частина населення в певний історичний момент готова погодитися з фактичною капітуляцією, то винні у цьому політики, які обіцяли легкий мир.
Вони замість відвертого «нас не чекає нічого, крім сліз і крові» говорили про «мирний план», який здійснять десь у невідомих просторах невідомі люди.
Зосередитися на економіці під час повномасштабного збройного конфлікту сьогодні означає перестати розуміти причини, з яких ресурси країни мобілізовуються на фронт.
Уявімо, що ми просто не знаємо про війну. А юридично і частково інформаційно вона для нас справді не існує. Це факт.
Тоді великі військові витрати, призов чоловіків, обмеження на економічне співробітництво з однією з країн-агресорів буде сприйматися як абсурд і шкода.
Отож, стратегія ворога полягатиме у тому, щоб максимально наобіцяти мирні рішення політикам тої чи іншої країни, через підконтрольні ЗМІ країни-жертви максимально витіснити війну з інформаційного поля.
А ще – стомити країну війною. Не переходячи больовий поріг, діяти як хронічна хвороба у організмі людини, яка робить свою злу справу завдяки тому, що не створює надпорогового дискомфорту.
А коли приходять біль і неміч, то – вже пізно.
Ігор Луценко, народний депутат від «Батьківщини», Facebook, 30 серпня 2016-го.
